Микола Шпиковський

(1897-1977)

Шпиковський | Shpykovskii

Микола Шпиковський – режисер, якого в 1920-х добре знали як в радянській Україні, так і в Росії, автор однієї з рідкісних вдалих українських комедій «Шкурник» (1929), яку рецензував Осіп Мандельштам, та надовго забутої авангардної стрічки «Хліб» (1930).

Уродженець Білої Церкви (за іншими даними Києва) навчався в Одесі, де у 1917 році закінчив юридичний факультет Новоросійського університету. Шпиковський, як і більшість тогочасних кінематографістів, на режисера не вчився.

Захопившись кіно, він почав писати статті та замітки до профільних видань, зокрема «Кіно-газети, та став невдовзі  головним редактором журналу «Радянський екран».

У 1925 році Шпиковський написав сценарій та, разом із майбутнім класиком радянського кіно Всеволодом Пудовкіним, зняв кінокомедію «Шахова лихоманка» на студії «Межрабпом-Русь». Стрічка про події шахового турніру у Москві, де одну з ролей зіграв кубинський чемпіон Хосе Рауль Капабланка, користувалася шаленою популярністю у глядачів.

Поставивши на «Межрабпом-Русь» ще одну комедію «Чашка чаю» (1927), Шпиковський повернувся в Україну та чи не одразу почав дознімати кінокомедією про боротьбу з міщанством у побуті «Три кімнати з кухнею» (1928) за сценарієм Соломона Лазуріна, який у свою чергу, надихався мотивами сценарію Владіміра Маяковського «Як поживаєте?».

1929 року Шпиковський береться екранізувати повість відомого українського письменника, приятеля Максима Рильського, Вадима Охременка «Цибала».

Сюжет цього комедійного й несподіваного для радянського кіновиробництва жанру роад-муві «Шкурник» почергово заносить обивателя Аполлона Шмигуєва до червоних, білих, анархістів. Єдиною константою цієї мандрівки лишилися шкурні інтереси головного героя та верблюд на якому той подорожував просторами України.

«Шкурник» сподобався глядачам та непартійним бюрократам. Зрештою, фільм звинуватили у знеславленні Червоної армії та заборонили до показу.

Шпиковський змушений працювати в більш конвенційних жанрах, реагувати на актуальні соціальні запити: село, засівкомпанія, колективізація.

Беручись за кон’юнктурну тему колективізації, він, вочевидь, намагався спокутувати партійну «невідповідність» попереднього фільму та знімає агітаційну картину «Хліб». Фільм, який критики порівнювали із «Землею» Довженка  вийшов на екрани та широкого розголосу не набув. За межами Української РСР «Хліб» навіть не пустили в прокат. Так, російський Головрепертком заборонив картину як «типовий зразок абстрактно-умоглядного кіно».

Прем’єра нового фільму Шпиковського «Гегемон» відкриє собою 29 січня 1931 року київський кінотеатр «Жовтень».

Згодом, Шпиковський перебирається до Москви та зосереджується на сценарній справі. В роки німецько-радянської війни – редактор фронтового відділу Центральної студії кінохроніки.