Хліб ()

Демобілізований червоноармієць вертається в своє село. Пройнятий духом колективізму, він переорює межі «куркулів» і засіює їх землю відібраним у «міщан» зерном. Його батько, людина традиційного світогляду, не вірить, що
крадене зерно зійде на краденій землі. Він живе в пантеїстичному світі українського етосу, де гріх має свій матеріальний вимір. Та коли зерно таки сходить, дід визнає правоту сина – заради побудови нового світу старі закони
світобудови мають бути зламані.

У цій стрічці 1929 року уже можна простежити найбільш популярні механізми героїзації в радянському кіно, побачити як формується «джентльменський набір» радянського героя, зокрема такі його атрибути як причетність до революційних подій, ударна праця, зв’язок із технікою, жертовність тощо. Герой війни тут трансформується в героя праці, тоді ж як у фільмах кінця 1930-х років ми бачимо зворотній процес. Але герой тут ще не відлитий у бронзі – він то піднімається над натовпом селян, то знову занурюється в нього. Він ділить екранний простір з іншими героями – народною масою, вождем, технікою, про майбутній прихід якої тільки доносяться радісні звістки.