Хліб

Демобілізований червоноармієць вертається в своє село. Захоплений духом колективізму, він переорює межі «куркулів» і засіює їх землю відібраним у «міщан» зерном.

Його батько, людина традиційного світогляду, не вірить, що крадене зерно зійде на краденій землі. Він живе в пантеїстичному світі українського етосу, де гріх має свій матеріальний вимір. Та коли зерно таки сходить, дід визнає правоту сина – заради побудови нового світу старі закони світобудови мають бути зламані.

Кіноепос «Хліб», створений Шпиковським в один рік із Довженковою «Землею», утворює з нею парадоксальну світоглядну й естетичну пару. Проте, якщо «Земля» давно увійшла до кінематографічного канону, стрічка Шпиковскього донедавна залишалася невідомою широкій аудиторії. 

В одній із нечисленних анотацій до стрічки сюжет описується буквально кількома словами: «Фільм має висвітлити взаємини міста та села довкола продовольчої проблеми».  Насправді «Хліб» претендує на охоплення значно ширшої історичної картини. Дія фільму розгортається у 1920 році. Проте, як це властиво тогочасним радянським утопіям, одна посівна кампанія дивовижним чином уміщає в себе ціле десятиліття прогресу, включно з електрифікацією та колективізацією села.

Завершений у жовтні 1929 року «Хліб» було заборонено як такий, що «дає хибне уявлення про боротьбу за хліб».

Фільм так ніколи й не вийшов на екрани. Шпиковського, великого й непересічного режиссера, викреслили з історії українського кіно. Повернувшись до Москви, він із середини 1930-х років перестав знімати й зайнявся суто написанням сценаріїв.