Соломон Лазурін

(1899-1959)

Соломон Лазурін (Баєвський) – один із найбільш активних та знаних сценаристів українського кіно першої третини ХХ ст.

Народився в Мелітополі, на початку 1920-х перебрався до Харкова, де вступив до Харківського інституту народної освіти (Харківського університету).

Свою роботу на ВУФКУ розпочинає в 1924 році зі створення сценаріїв до короткометражних фільмів. Першою стрічкою за сценарієм Лазуріна стає «Вендета» (1924), поставлена авангардним театральним режисером Лесем Курбасом. Наступний короткометражний фільм за сценарієм Лазуріна знімає класик російського дореволюційного кіно Пьотр Чардинін

Того ж року Лазурін пише сценарій повнометражного фільму – «Ордер на арешт» (1926), який стає першим провісником повороту українського кіно в бік психологічного реалізму. Подібний стиль притаманний і наступному фільму Лазурін «Боротьба велетнів» (1926), сценарій до якого драматург розробив за мотивами власного ж роману. 

Психологічна складова виявилася ключовою і в стрічці «Два дні» (1927) режисера Георгія Стабового, яку преса ставила в один ряд з «Останньою людиною» (1924) Фрідріха Мурнау, і яка по праву вважається головним шедевром Лазуріна. Після цього пише сценарії ще до двох фільмів Стабового – «Експонат з паноптикуму» (1929) та «Ступати заважають» (1930), а також встигає попрацювати над комедійним фільмом «Три кімнати з кухнею» (1928) за мотивами сценарію Владіміра Маяковського «Як поживаєте?» та драмою з життя єврейського містечка «Очі, що бачили» (1928). 

Як режисер Лазурін вперше й востаннє спробував себе в 1930 році, знявши агітаційний фільм про звитяги колективізації «Баштанська республіка». Однак, стрічку  швидко заборонила партійна верхівка зі звинуваченнями «у правому ухилі». Після такого «попередження» в самий розпал репресій в Україні, Лазурін «переключається» з психологічних сюжетів на «класово-революційні», висвітлюючи класову боротьбу під час революційних подій 1917–1921 в картинах «Ступати заважають», «Атака» (1932) та «Каховський плацдарм» (1933). 1935 року Лазурін пише сценарій музичної комедії «Інтриган» (1935), знятої в дусі кінокомедій Ґріґорія Алєксандрова. 

Тоді ж він стає художнім керівником Київської студії художніх фільмів (в майбутньому – ім. Довженка). Але вже за два роки, в 1937-му, Лазуріна було репресовано, ув’язнено й випущено з в’язниці лише напередодні війни.

По поверненні до Києва з евакуації й до 1949 року працює редактором Київської кіностудії. В 1950 роках пише низку сценаріїв до документальних фільмів на сільськогосподарську тематику.