ВУФКУ (Всеукраїнське фотокіноуправління) проіснувало неповні дев’ять років (1922–1930), але встигло випустити на екрани понад 140 ігрових фільмів, кількасот неігрових стрічок і журналів кінохроніки, десятки анімаційних мультиплікатів, здобути славу «українського Голлівуду» та взяти під контроль усі аспекти кінематографічного процесу — кіновиробництво, прокат, кінопресу, пропаганду, освіту. Нині з цих 140 фільмів повністю втраченими вважаються близько 60 стрічок. Багато вцілілих фільмів дійшли до нас неповними (без однієї чи кількох частин).
Сайт «ВУФКУ. Lost&Found» є першою онлайн-колекцією медіатеки Довженко-Центру і чи не єдиним онлайн-ресурсом, в якому можна знайти вичерпну інформацію про ВУФКУ.
Місією проекту «ВУФКУ. Lost&Found» є пошук та повернення в Україну втрачених фільмів 1920-х. Сліди ще деяких загублених фільмів того часу можна відшукати в іноземних архівах. Поки ж ми збираємо архівні матеріали про втрачені фільми, відновлюємо їх зміст, вивчаємо контекст їх виходу на екрани.
Ці пошуки та дослідження, реставрація та повернення фільмів в культурний обіг потребують фінансової підтримки. Долучившися до кампанії по збору коштів, яка стартує у жовтні 2019 року, ви зможете зробити свій внесок в справу відновлення колекції українського кіно.
+ FOUND +
Шкурник
Знайоме обличчя / Цибала / Історія одного обивателя / Пригоди Шмигуєва
1927, Київська кінофабрика ВУФКУ, 7ч. / 2159м, 79 хв.
Екранізація оповідання Вадима Охременка «Цибала».
Дія відбувається під час громадянської війни в Україні. «Нейтральний обиватель» Аполлон Шмигуєв чхати хотів на всі ідеології, боротьба між представниками яких точиться на вулицях Києва. У пошуках добробуту він стає спочатку на сторону червоних, потім білих і «нейтральних» військ. Скрізь дістає статуси завдяки своїй гнучкості. Чоловік має одну мету — заробити грошей. І доля йому у цьому сприяє. Ще одним головним героєм фільму є верблюд. Випадково чоловік стає його погоничем і верхи на ньому подорожує Україною.
Авантюрно-пригодницьке роуд-муві, у якому радянська влада побачила карикатуру на себе, свого часу було заборонене до показу. Фільм віднайшли завдяки невеликій статті Осіпа Мандельштама, в якій він дуже схвально оцінив стрічку.
Саме ця замітка надихнула мистецтвознавців розпочати пошуки фільму, єдина копія якого знайшлася у Держфільмофонді РФ.
Фільм було заборонено на основі протоколу ДРК РРФСР за № 2974, у якому, серед іншого, було зазначено: „…Громадянська війна розглядається у фільмі тільки з точки зору її темних огидних сторін. Грабіж, бруд, тупоумство Червоної Армії, місцевої Радянської влади і т.д. Вийшов кепський пасквіль на дійсність того часу.”
Іншої думки про фільм був відомий російський поет О.Е.Мандельштам. “Фільм, писав Осіп Мандельштам, бачить світ з висоти сідла, з вагонного майданчика або з артилерійської двоколки – очима середньої людини – ненапружено, без символічних примх …”.
Київська прем’єра відбулася 1.05.1929 (ще до офіційного рішення ДРК), рецензію Осіпа Мандельштама, як вважають дослідники його творчості, слід датувати березнем-квітнем цього ж року. Інформованість поета про фільм, ймовірно, пояснюється особистим знайомством його з одним із авторів сценарію фільму – Борисом Розенцвейгом, а, можливо, ще й тим, що в ті роки О.Мандельштам був близьким до ВУФКУ, бо якийсь час редагував там сценарії.
За згадками вдови поета, Н.Л.Мандельштам, її чоловікові були знайомі неофіційні подробиці виробничої історії картини. Надія Мандельштам пише: „У фільмі Шпиковського „Шпигун” *… змусили перезняти величезні шматки, тому що червоноармійці в громадянську війну були спочатку показані такими, якими були, тобто були обірваними. На вимогу ідеологів їх довелося одягнути і привести майже в елегантний вигляд”.
Копія фільму зберігається в Фільмофонді Національного центру Олександра Довженка.
Прем’єра стрічки відбулася: 02.05.1929 у Києві.