Микола Бажан

(1904-1983)

Микола Бажан (Нік Бажан) – український поет-футурист, письменник, сценарист, громадський та політичний діяч, перекладач, постійний автор і фактичний редактор журналу «Кіно».

Микола Бажан народився в Кам’янці-Подільському у родині військового топографа, а юність провів в Умані.

На початку 1920-х років, Бажан – випускник Уманського кооперативного технікуму – переїжджає до Києва і вступає до Інституту зовнішніх зносин. 1923 року у «Жовтневому збірнику панфутуристів» з’являється перший друкований вірш Бажана «Сурма юрм».

Відтоді, поет і журналіст Бажан активно друкується, зокрема, співпрацює з газетою «Більшовик». Разом із Ґео Шкурупієм, стає однім із найближчих послідовників лідера українського футуризму Михайля Семенка, дописує до «Барикад театру» (журнал театру «Березіль») та «Нової ґенерації» (журнал українських панфутуристів). 

1924 року Семенко перебирається до Одеси, де працює головним редактором на кінофабриці. Тоді ж він залучає до роботи в кіно Миколу Бажана, який згодом стає головним редактором фахового журналу «Кіно» в Києві.

 Кінокритик Бажан одним із перших із захопленням вітав фільми Олександра Довженка – флагманські стрічки нової української кінематографії.

1925 року Бажан (і знову зі Шкурупієм), зі скандалом долучившись до ВАПЛІТЕ Миколи Хвильового, змінює вектор своєї літературної активності, аби пізніше повернутися в лоно «Нової ґенерації». 

У другій половині 1920-х пише кілька сценаріїв до непересічних фільмів ВУФКУ: «Алім» (1926), «Микола Джеря» (1927), «Пригоди полтинника» (1929), «Квартали передмістя» (1930) та «Право на жінку» (1930) (разом із Олексієм Каплером). 

 Бажан-перекладач знайомить українських читачів із творами Пушкіна та Маяковського, Рільке та Гете, Шоти Руставелі та Алішера Навої. Після монополізації влади Сталіним, Бажан зосереджує свій поетичний талан здебільшого на партійній патетиці, пише глорифікаційний вірш «Людина стоїть в зореноснім Кремлі» (1931) та поему «Клич вождя» (1939), долучається до написання гімну УРСР та перекладає українською гімн СРСР. Між тим, Бажан створює грандіозний культурологічний проект радянської України – «Українську Радянську Енциклопедію». Номінований у 1970-х на здобуття Нобелівської премії, 79-літній Микола Бажан помирає своєю смертю в Києві 1983 року.