Юлія Солнцева

(1901-1989)

Юлія Солнцева

Юлія Солнцева (справжн. – Пєрєсвєтова) – кіноакторка, кінорежисерка, співавторка та дружина Олександра Довженка.

Народилася в Москві. Її мати працювала старшим касиром в Торговому домі «Мюр і Меріліз» (нині ЦУМ). Разом з братом рано залишилася без батьків під опікою діда з бабусею.

З дитинства закохана в літературу, після школи вступає на філософський факультет Московського університету. Проте доволі швидко переходить до Московської філармонії (згодом – Державний інститут музичної драми). Після закінчення отримує запрошення на роботу в студію Камерного театру. Ось тільки в театрі Солнцева так ніколи й не зіграє, а як акторка дебютує відразу в кіно – в ролі служниці в фільмі одного з піонерів російського кінематографа Якова Протазанова «Аеліта» (1924). В тому ж році грає в комедії «Папіросниця від Моссельпрома» (1924) Юрія Желябужського. Її героїня, проста дівчина Зіна продає на вулиці сигарети, мріючи при цьому про акторську кар’єру, нагадує Солнцевій її саму. 

На завершення зйомок Юлія Солнцева вже знана красуня та доволі відома персона у тогочасному світську житті. Серед її чисельних прихильників – поет Владімір Маяковський.

В 1928 в її акторській кар’єрі починається короткий, але знаковий етап роботи на ВУФКУ. Цього року знімається в фільмах «Буря» (реж. Павло Долина), «Очі, які бачили» (реж. Володимир Вільнер). Наступного – грає головну роль в фільмі «Дві жінки» (реж. Ґріґорій Рошаль).

Тоді ж на пробах до фільму «Джиммі Хіггінс» Леся Курбаса Солнцева знайомиться з Олександром Довженко. Вони доволі багато часу проводять разом. Вже за рік, після того як Довженко фільмує «Арсенал», Солнцева занотовує: «Закінчивши “Арсенал”, ми разом поїхали до Харкова. До цього часу ми вже були чоловіком і дружиною».

В наступному довженківському фільмі «Земля» Солнцева допомагає йому на знімальному майданчику та грає невеличку роль, яка стає її останньою акторською роботою. Далі вона працює асистенткою режисера, після чого розпочинає самостійну режисерську роботу.

В 1956 році напередодні зйомок «Поема про море» помирає Довженко і Солнцева погоджується зняти цю стрічку, яка стає її першим самостійним досвідом в якості режисера повнометражного кіно. Згодом за творами чоловіка вона ставить ще й «Повість полум’яних літ» (1961), «Зачаровану Десну» (1964), «Незабутнє» (1967) та «Золоті ворота» (1969).

В подальшому Солнцева довгий час зберігала довженківські архіви. Вона ж стала першою жінкою, яку нагородили Призом за найкращу режисуру на Каннському кінофестивалі – в 1961 році за фільм «Повість полум’яних літ». «Зачарована Десна» чотирма роками пізніше отримує спеціальний диплом журі на престижному кінофестивалі в Сан-Себастьяні.