Марк Терещенко

Український театральний і кінорежисер, теоретик кіно і театру, викладач. Закінчив військово-фельдшерську школу, працював у госпіталі. Паралельно навчався в Музично-драматичній школі ім. М. Лисенка. У 1916 році знайомиться з колективом Молодого театру Леся Курбаса, невдовзі дебютує у театрі як актор.

Протягом 1916–1919 активно співпрацює з Молодим театром, виконує низку помітних ролей, бере участь у мистецькій раді театру, близько товаришує з Курбасом. Навіть стає свідком на його весіллі з Валентиною Чистяковою 6 вересня 1919 року. Але потім їх шляхи розходяться, причиною чому стають різні погляди на те, якою має бути міра участі актора в постановці. Ця спочатку особиста дискусія переходить на сторінки преси. Терещенко у своїй статті виступає за колективний театр і проти диктатури режисера, Курбас висловлює свою точку зору, що основною все ж має бути воля режисера. Після цього вони практично не співпрацюють, за винятком спільної роботи над виставою «Гайдамаки» у 1920 році.

Курбас створює «Кийдрамте», куди вступає більшість трупи Молодого театру. Терещенко натомість збирає власну трупу, яка з 16 грудня 1920 року отримує назву Драматична група Всеукраїнської Центростудії і стає помітним явищем у культурно-мистецькому житті Києва. Заняття в студії проводять зокрема композитор Анатолій Буцький, поет Павло Тичина, актор Владімір Сладкопєвцев. Зі студією тісно співпрацює балетмейстерка Броніслава Ніжинська, яка відкрила у тому ж приміщенні на вул. Володимирській у Києві свою «Школу руху».

У 1921 році Центростудію перейменовують на честь письменника і політичного діяча, члена Центральної Ради, вбитого денікінцями, – Гната Михайличенка. Своє перше сценарне колективне дійство «Перший будинок Нового світу» театр ім. Г. Михайличенка під керівництвом Терещенка ставить на основі віршів Тичини, а також інших відомих тогочасних поетів – Еллана-Блакитного, Семенка, Сосюри. Сценографію і костюми до вистави створює художник Анатоль Петрицький, музику – композитор Анатолій Буцький. Терещенко очолює театр протягом 1921–1925, за цей час він ставить низку масових видовищ, зокрема займається організацією вуличних масових дійств. Свої футуристичні вистави Терещенко ставить за творами Слісаренка, Гео Шкурупія, Семенка, Тичини та інших поетів, головним художником театру стає Вадим Меллер.

У 1921 Терещенко випускає брошуру «Мистецтво дійства», яка стає одним із важливих маніфестів українського авангардного театру. Наступний свій маніфест «Минуле та сучасне мистецтва дійства» Терещенко друкує у виданні українських футуристів «Семафор у майбутнє» під редакцією Семенка.

У 1926 році Терещенко переїжджає до Одеси, де працює головним режисером Одеської держдрами. Його, як багатьох інших діячів театру і літератури того часу, запрошують працювати на Одеську кіностудію. Перша картина Терещенка – «Микола Джеря» (1926) за сценарієм Миколи Бажана, в головній ролі – Амвросій Бучма, художник – Василь Кричевський.

Наступним Терещенко знімає у 1927 році фільм «Навздогін за долею» за повістю Михайла Коцюбинського «Дорогою ціною». Зйомки проходять складно, оскільки літню натуру режисерові доводиться знімати у павільйоні. 30 років по тому за цей самий сюжет візьметься Марк Донской. 

У 1927 році Терещенко знімає короткометражний фільм «Не по дорозі» (інші назви « «Кривою дорогою», «Ухил») за сценарієм Василя Фартучного. Фільм кілька разів подається на доопрацювання і врешті-решт його відбраковує репертуарна комісія і знімає з екранів. 

Наприкінці 1928 починає фільмувати «Велике горе маленької жінки» (1929) за сценарієм Василя Радиша про складну жіночу долю в бурхливі часи громадянської війни. Наступний свій фільм «Митрошка – солдат революції» (1929) режисер також присвячує цьому непростому періоду. Але взаємодія з керівництвом кіностудії на цьому проекті доволі складна – їх не влаштовує, як проходить робота над фільмом, навіть обговорюють про необхідність треба усунути Терещенка від постановки фільму і звільнити з кіностудії. Все ж фільм був завершений у січні 1929 року. Але режисер більше не працює в кіно.

Усі фільми Терещенка на сьогодні вважаються втраченими. 

У 1930 Згодом Терещенко повертається до роботи в театрі. У 1929–1934 працює мистецьким керівником Одеського Драматичного театру ім. Революції, Харківського театру революції. У 1940–1941 – художнім керівником і режисером Тернопільського українського драматичного театру ім. Франка. У післявоєнні роки присвячує себе навчальній діяльності. Протягом 1945–1976 викладає у Харківському інституті культури і Харківському театральному інституті. 

У 1974 році виходить друком книга спогадів Терещенка «Крізь лет Часу».