Михайль Семенко

Михайль Семенко – поет, основоположник і теоретик панфутуризму, організатор кількох футуристичних угруповань, редактор багатьох періодичних видань, сценаріїв на Одеській кінофабриці, головний редактор правління ВУФКУ в Харкові.

Народився 31 грудня 1892 року в полтавському селі Кибинці, у багатодітній родині. Батько був волосним писарем, а матір – письменницею, яка писала в традиційному етнографічному стилі.

Мріючи стати музикантом, після закінчення Хорольського реального училища Семенко вступає на музичні «курси Поллака» в Петербурзі, які через нестачу коштів кидає і знаходить дешеву народну консерваторію. Урешті, відсунувши музику на дальній план, у 1912 р. вступає до Психоневрологічного інституту.

У 1913 р. виходить перша збірка поезій Семенка – «Prelude». За «символістські» вірші її позитивно оцінюють Георгій Чупринка та Микола Вороний. А в 1914 р. Михайло разом із братом Василем Семенком та Павлом Ковжуном засновує друкарню «Кверо», у якій випускає збірки «Дерзання» (із маніфестом-передмовою «Сам», де йдеться про резонансне спалення «Кобзаря») і «Кверо-футуризм».

Протягом 1918 – 1919 рр. Семенко випускає дев’ять поетичних книг. А в 1919 році засновує літературно-мистецьке об’єднання «Фламінґо», на базі якого в 1921 році створює угруповання панфутуристів «Аспанфут». Маніфест «Аспанфуту» за авторством Семенка підписують Ґео Шкурупій, Юліан Шпол, Олекса Слісаренко, Мирослав Ірчан, Марк Терещенко. Його друкують в альманаху «Семафор у майбутнє» (1922), журналі «Катафалк искусства» (1922) та «Жовтневому збірнику панфутуристів» (1923). Із часом до угруповання вступають Микола Бажан, Юрій Яновський, Володимир Ярошенко та інші. А після розпаду організації в 1924 р., Семенко переїжджає в Одесу, де разом із багатьма колишніми «аспанфутівцями» починає роботу на кінофабриці.
Семенко працює редактором сценаріїв багатьох фільмів, зокрема «Тарас Шевченко» (1926). Також створює сценарії за «Чорною радою» П. Куліша та «Небожом Рамо» Оноре де Бальзака, однак фільми за ними так і не знімають.

Після одеського періоду Семенко їде до Харкова, де обіймає посаду головного редактора правління ВУФКУ, відповідає за відбір нових сценаріїв. У 1927 р. засновує футуристичне угруповання «Нова ґенерація». В однойменному журналі під редакцією Семенка виходить багато статей, присвячених кіномистецтву. Михайль і сам виступає як кінокритик: його статті «Ще раз про кіно» та «Ми і кіно» друкуються в журналі «Шквал» за 1929 р.

У 1930 р. журнал «Нова ґенерація» припиняє своє існування, у 1932 році розпадається й сама організація, а 26 квітня 1937 р.  Семенка заарештовують за участь в Українській фашистській націоналістичній терористичній організації, якої насправді ніколи не існувало. 23 жовтня 1937 р. Семенкові оголошують смертний вирок, а 24 жовтня розстрілюють в одній із київських в’язниць. У 1957 році Михайль Семенко був посмертно реабілітований.