Борис Завелєв

(1876-1938)

Борис Завелєв – видатний російський та український кінооператор. Перед тим як прийти у кіно зробив собі ім’я у фотографії.

З 1914 року був оператором на кінофірмі «Акціонерне товариство О. Ханжонкова», де зняв десятки фільмів, серед яких – «Жінка завтрашнього дня» (1914–15, реж. Петро Чардинін), «Пісня торжествуючого кохання» (1915), «Життя за життя» (1916; обидва – реж. Євґєній Бауер).

Працюючи разом з Бауером, одним з перших став використовувати рухливу та суб’єктивну камеру. Наприклад, у стрічці «Після смерті» (1915) Завелєв виконав набачений тоді від’їзд камери та панорамування на 180 градусів в комбінованій декорації, яка складалася з галереї та напівкруглої зали, що на той час виглядало як справжнє ноу-хау. Також Бауер та Завелєв ледве не першими в тогочасному кіно застосували паралельний монтаж («Діти століття», 1915).

Після революції 1917 року деякий час працював у Грузії, де разом з Іваном Перестіані створив стрічку «Сурамська фортеця».

В 20-х роках був запрошений на ВУФКУ. В Україні він зняв фільми «Остання ставка містера Енніока», «Привид блукає Європою» (обидва – 1922, реж. Владімір Ґардін), «Вендета» (1924, реж. Лесь Курбас), «Укразія» (1925), «Тарас Шевченко» (1926), «Тарас Трясило» (1927), «Черевички» (1928; усі – реж. Петро Чардинін) та «Звенигора» (1928, реж. Олександр Довженко).

Останній і досі вважається однією з вершин операторської майстерності. Крім роботи на знімальному майданчику, Завелєв також займався викладацької діяльністю у ВДІКу. У 30-х років був репресований.