Тарас Трясило

Дія фільму розгортається в ХVII столітті, коли соціальний антагонізм досягає піку. Бідність селян і козацької голоти протиставляється розкішному життю панів, ксьондзів, козацьких старшин і польської шляхти. Козаки відбивають напади іновірців-татар, але поступово усвідомлюють, що справжній ворог набагато ближче. Тарас Трясило підіймає козацтво на допомогу повсталим селянам.

Драматичний історичний наратив, віртуозно зняті масові зйомки кінних атак, рукопашних боїв і народних гулянь контрастують із «салонними» сценами в палаці – балами, застіллями, розвагами багатіїв і їх сімей в одязі із парчі. Режисер з епічним розмахом і уважністю до деталей вибудовує фактуру фільму та характери персонажів. Типажі козаків підбирали за картиною Рєпіна «Запорожці», яка висіла в кімнаті Чардиніна на Одеській кіностудії. Студія тоді на якийсь час перетворилася на музей зброї і артефактів доби Запорізької Січі.  

Дві головні ролі в фільмі зіграли провідні актори театру Леся Курбаса «Березіль». Амвросій Бучма втілив романтизований образ запорізького ватажка – Тараса Трясила. Роль його сестри, до якої залицяється молодий шляхтич, виконала Наталія Ужвій. 

У ролі жорстокої панянки – дружина режисера Маргарита Барська, яка в українському кінематографі дебютувала у Довженка в «Ягідці кохання». Кошового Кобзу на екрані виконав відомий театральний актор Замичковський, це його перша роль в кіно. І хоча «в зморшках його обличчя записана вся історія українського театру», як пише кінокритик Е. Гудін в журналі «Кіно», наприкінці 1920-х років він стане обличчям багатьох фільмів ВУФКУ («Непевний багаж», «Гамбург», «Тарас Шевченко», «Два дні», «Беня Крик»).

Фільм наприкінці 1920-х років показували неодноразово закордоном, зокрема про успішний показ у Парижі писав журналіст і режисер Євген Деслав.

Згодом у паризькому кіножурналі «Сінеопс» вийшла рецензія на фільм, в якій відзначалася хороша гра акторів, красиві краєвиди і «могутність реалізації фільму». Під час показу на Буковині (в Чернівцях), яка в той час була в складі Румунії, фільм викликав фурор, натовп стояв аж на вулиці. У єврейській газеті «Форвертс», яка випускалася в США, але активно поширювалася в Східній Європі, «Тарас Трясило» анонсувався як найвидатніший фільм виробництва ВУФКУ: «Фільм масовий, велетенського розміру, з участю 10 000 осіб. Могутній темп, здається чутно тисячі кінських копит козацьких коней і крики до смерті закатованих…».

Фільм, знятий за однойменним віршованим романом Володимира Сосюри 1925 року, довго вважався втраченим. На 16-міліметровій плівці стрічку віднайшов в архівах Французької фільмотеки кінокритик Любомиром Госейко, де вона зберігалася під назвою «Татари». Зусиллями Довженко-Центру плівку привезли в Україну.