Яків Куліш

Яків Куліш – український і російський кінооператор, режисер єврейського походження. У 1904 році народився у багатодітній єврейській родині в Кишиневі.

Уже в 15-річним хлопцем працював помічником кіномеханіка, а згодом і сам став кіномеханіком, а також монтажером кінопрокатних баз ВУФКУ. Вступив до Одеського кінотехнікуму і вивчився на кінооператора. З 1927 року і до початку Другої світової війни працював на Одеській кіностудії ВУФКУ — асистентом кінооператора, монтажером. Також, за деякими даними, був асистентом Серґєя Ейзенштейна під час зйомок в Одесі «Панцерника “Потьомкіна”». 

Власну операторську кар’єру розпочав із культурфільмів (1927, «Гонорея», реж. Михайло Шор).

У 1928 році пройшов непросту школу зйомок на натурі – разом із запрошеним із Німеччини оператором Албертом Кюном він працював на фільмі «Дівчина з палуби» режисера Олександра Перегуди. Знімальна група довгий час перебувала на трищогловій шхуні у відкритому морі, де і проходили основні зйомки. У 1929 році Яків Куліш працює оператором на фільмі про складну долю ромів «Хлопчик з табору» (реж. Олександр Штейнер-Штрижак).

У цьому ж році в журналі «Кіно» є згадка про те, що Яків Куліш на Київській кіностудії зафільмував агітаційну стрічку Олексія Каплера «Жінка» про роль жінки в тогочасному радянському суспільстві.

Наступного року Каплер зніме на подібну тему інший фільм – «Право на жінку», але вже з оператором Олексієм Калюжним. Цього ж 1929 року Куліш знімає і в Одесі науково-популярний фільм режисера С. Раппопорта «Одеса – Південна Пальміра». 1930 – остання робота Куліша на ВУФКУ – він знімає фільм Георгія Стабового «Крокувати заважають».

Вже на Українфільмі його запросять оператором на зйомки стрічки про механізацію Донбасу «Фронт» (1931), яка мала стати першим звуковим українським ігровим фільмом. Він вийшов все ж німим, а перший звуковий Українфільм випустив лише у 1933 році («Коліївщина», реж. Іван Кавалерідзе). У тому ж 1931 році Куліш знімає агітпроп фільм «Зореносці» (реж. Олександр Штрижак-Штейнер). 

Його наступними роботами в ігровому кіно стали фільми для дітей – «Будьониші» (реж.Євгенія Григорович, 1935) за популярним і дещо абсурдистським оповіданням відомого дитячого письменника Льва Касіля і «Пригоди Петрушки» (1936, реж. ) за віршами і п’єсами Самуіла Маршака. В другій половині 1930-х Яків Куліш знімає низку фільмів режисера Мирона Білинського («Застава коло Чортового броду» (1936), «Стара фортеця», «Сімнадцятилітні» (1939)). 

На початку 1940-х Куліш знімає ще два фільми на морську тематику. З оператором Георгієм Айзенбергом – «Дочка моряка» (реж. Георгій Тасін), фільм був завершений у 1941, але через війну на екрани вийшов лише у травні 1942. А також – фільм «Морський ястреб» (1942, реж. Володимир Браун), його почали знімати в оточеній німцями Одесі, закінчили вже в Ташкенті,куди на останньому теплоході евакуювалася знімальна група.

В роки війни вже на Ташкентській кіностудії Куліш фільмував «Бойову кінозбірку №11» (1942), фільм-концерт присвячений воїнам «Подарунок Батьківщини» (1943, реж. Каміл Ярматов, Заґід Сабітов), разом із оператором Олексієм Панкратьєвим – воєнний фільм «Рідні береги» (1943, реж. Ніколай Садковіч, Володимир Браун), за участі Фаіни Ранєвской. 

Протягом 1950-70-х років знімає переважно документальні і музичні фільми на різних кіностудіях СРСР. На Туркменфільмі – «Юність старого Ашира» (1955), на Молдова-фільм – «Стара акація» (1957), на Таджикфільмі – «Я зустрів дівчину» (1957), на Арменфільм – «Співає Гоар Гаспарян» (1963). На Моснаучфільмі знімає переважно фільми на тему війни – «Сержанти» (1958), «Сержант Фетисов» (1961) і науково популярні – «Розмноження» (1971), «Ставкова риба» (1977), «Інфекційні хвороби» та інші .