Михаїл Кауфман

(1897–1980)

Михаїл (Мойсей) Кауфман – кінооператор, режисер-документаліст, фотограф-винахідник, учасник групи кіноків, брат режисера Давида Кауфмана, більш відомого як Дзиґа Вертов і оператора та режисера-еміграната Бориса Кауфмана.

Народився в місті Білосток в родині єврейських інтелігентів на території сучасної Польщі. З юних років захоплювався технікою і фотографуванням.

У 1914 році, рятуючись від загроз Першої світової війни, родина Кауфманів переїхала до Києва, а згодом – до Могильова. Пізніше брати перебралися до Москви. Жовтневий переворот обоє зустріли з ентузіазмом.

Старший Дзиґа Вертов, починаючи з 1918 року, знімає кінохроніку та агітаційні фільми, стає одним із засновників радянської кінопропаганди, їздить з агітпоїздами. 

У 1919 році разом із кількома однодумцями, Олександром Родченком та майбутньою дружиною і монтажницею Єлизаветою Свіловою вони створюють угруповання “кіноки”.  Молодший брат – Михаїл Кауфман у цей час служить у Червоній армії.

У 1922 році, по закінченню громадянської війни, на запрошення Дзиґи Вертова він влаштовується працювати у Всеросійський фотокіновідділ і приєднується до кіноків. Для своєї операторської роботи Михаїл Кауфман переробляє і вдосконалює наявні апарати, створює нові механічні й оптичні прилади, які допомагають втілити нові прийоми зйомки, зокрема ідею “захоплення життя зненацька”.

До кінця 20-х років Кауфман разом із братом знімає низку фільмів, які унаочнюють лозунги, заявлені в маніфестах кіноків.

Протягом цього періоду як оператор і співавтор знімає наступні фільми: “Процес есерів” (1922), “Кіно-око” (1924), “Шоста частина світу” (1926).

Наприкінці 1920-х рокі в Росії розгортається боротьба з формалізмом, братів Кауфманів звільняють із “Совкіно” за перевищення бюджетів і небажання подавати на затвердження сценарії фільмів.

Вони відгукуються на запрошення ВУФКУ і у 1927 році переїжджають працювати в Україну, де митці, завдяки політиці Миколи Скрипника, почувають себе ще більш вільно.

На студії ВУФКУ вони знімають свої найгучніші фільми – “Одинадцятий” (1928) і “Людина з кіноапаратом” (1929). Але на зйомках останнього фільму між ними виникає конфлікт і їх творчий союз розпадається.

Михаїл Кауфман продовжує знімати на ВУФКУ і як автор ідеї, режисер і оператор створює один із найбільш ліричних фільмів про Київ “Навесні” (1929), в якому вперше в українському кіно застосовує приховану камеру та інші новаторські прийоми кінозйомки.

Фільм стає його особистим кіноманіфестом і втілює його погляди на кіно, які він згодом роз’яснює в своїй програмній статті “Кіно-аналіза” (журнал “Нова генерація”).

Якщо Вертова критикували за механістичність, захоплення машинами, то Кауфмана після цього фільму розпинають за “біологізм”.

Після нього він знімає лише один фільм в Україні – “Небувалий похід” (1931), який показує успіхи колективізації на селі напередодні трагедії Голодомору.

У 1932 році стається особиста трагічна подія в житті Кауфмана – за підозрілих обставин зникає його подруга, італійка Ґабріель, з якою він жив, попри небезпеки “контактів з іноземцями”, та їхня спільна дочка.

Напівпритомну дівчинку вдається відшукати, але вона невдовзі помирає, про долю коханої Кауфман так і не дізнається до кінця життя. Після цієї драматичної історії Кауфман повертається до Росії і знімає ще кілька десятків фільмів у різних документальних жанрах, але свої ранні роботи, створені ним спільно із братом і самостійно на ВУФКУ, вважає одними із найбільш успішних у своїй кінокар’єрі.