Юрій Тамарський

(1903-1987)

Юрій Тамарський (Юрій Ковбасюк) – український режисер, продюсер, оператор Київської та Одеської кіностудій.

Народився на Поділлі. Провівши все свідоме життя у Києві, чотирнадцятирічний Ковбасюк, учень 1-ї Київської комерційної школи, записується до лав «Вільного козацтва» при УНР. Дослужившись до хорунжего 1-го Кінного полку, опиняється після поразки українських військ у Вадовицькому таборі для інтернованих. 

У 1924 році Юрій Ковбасюк змінює прізвище на Тамарський і вступає до Одеського Державного технікума кінематографії, де на екранному (акторському) факультеті вчиться разом з Ганною Фесак (майбутньою Голівудською зіркою Анною Стен). 

Тамарський знімається у масових сценах «Панцерника Потьомкіна» (1925), «Боротьби велетнів» (1926), «Спартака» (1926).

Прагнучи стати кінооператором, переводиться на технічний факультет і дебютує в кіно помічником оператора на фільмі «Вася-реформатор», а під час зйомок приятелює зі сценаристом стрічки Олександром Довженком. Тому і головним героєм режисерського дебюту Довженка «Ягідка кохання» (1926) стає Жан Ковбасюк. 

Асистувавши Данилові Демуцькому на зйомках «Свіжого вітру» (1926), Тамарський розпочинає самостійну операторську кар’єру, фільмуючи чимало ігрових стрічок та неігрових культурфільмів («Млин на узліссі» (1927), «Тамілла» (1927, у співавторстві), «Джальма» (1928, у співавторстві), «Нариси радянського міста» (1929), «Село Веселе» (1929), «Контакт» (1930, у співавторстві), «Мірабо» (1930, у співавторстві), «Грязелікування» (1930). До війни встигає зафільмувати ще кілька стрічок: «Боротьба з аварійністю в авіації», (1934), «Останній порт» (1934), «Визволення» (1940, у співавторстві) Олександра Довженка та перший кольоровий український фільм «Сорочинський ярмарок» (1939).

Під час німецької окупації, Тамарський стає членом Спілки Українських Письменників що її очолює Олена Теліга та працює на Київський кіностудії (тепер Ukraine-Film). Разом із Миколою Топчієм фільмує кілька документальних стрічок: «Київ», «Українські мистці», «Українці в Німеччині».  

1945 року Тамарський разом із родиною емігрує з України до Бразилії, де фільмує біля 30 документальних стрічок, зокрема, «Місто, що веде» за яке отримує грошову винагороду та диплом від керманичів Сан-Пауло. 

У Бразилії Тамарський започатковує першу лабораторію з обробки кольорової кіноплівки, фільмує перший стереоскопічний та перший кольоровий повнометражний фільм, а на замовлення уряду фільмує «Сальвадор», «Ріо де Жанейро» та «Бразилія». 

1960 року перебирається до США, де, у співавторстві зі Славком Навицьким, знімає культовий в колах української діаспори фільм «Шевченко у Вашингтоні» (1965).