+ FOUND +
Укразія
7+2
1925, Перша кінофабрика ВУФКУ (Одеса), 13 ч. / 5750 м., 209 хв.
Дія фільму розгортається в Одесі у 1920 році, зайнятій денікінськими військами. Білогвардійська контррозвідка провадить безрезультатні пошуки большевицького агента «7+2», про якого відомо, що він переховується в Одесі.
Пошуками керує офіцер Енгер, який користується повною довірою денікінців. Карколомні перегони, катастрофи, вбивства ще більше заплутують слід агента. Й лише з приходом більшовиків стає зрозуміло, хто саме ховався за прізвиськом «7+2».
Перший український пригодницький детектив. Знятий у двох серіях і двадцяти частинах, фільм, загальною тривалістю 209 хвилин, був дуже популярний в Україні.
Сценарій фільму створив Микола Борисов разом із Георгієм Стабовим, в майбутньому видатним кінорежисером, за матеріалами Одеського Істпату (Комісії з історії Жовтневої революції та РКП(б).
Оригінально фільм складався з 13 новел:
Перша серія
- Утікач
- Сюрприз містера Барлета
- У країні білих
- Майбутня колонія
- Курильня Ван-Роба
- Привіт Галайди
- Події розгортаються
Друга серія
- Третя трубка генерала
- Полювання на людину
- За гудком…
- Ротмістр Енгер
- Повним ходом
- Фінал
1937 року фільм перемонтували з 5750 до 2223 метрів і скоротили до 74 хвилин (7 частин). Проте він так і не вийшов на екрани: 11 вересня 1937 року його заборонили рішенням Головреперткому при Раді народних комісарів СРСР «у зв’язку з тим, що автор сценарію Борисов виявився ворогом народу».
Фільм представили на Міжнародній виставці декоративного та сучасного індустріального мистецтва (Art Deco) 1925 року, де золотими медалями були нагороджені – в майбутньому видатний оператор Данило Демуцький за серію фоторобіт та художник-оформлювач Вадим Меллер за сценографію вистави театру “Березіль”.
Прем’єра фільму відбулася: 24.03.1925 в Києві , 8.02.1926 в Москві.
Після приголомшливого успіху в прокаті «Карколомних пригод містера Веста в країні більшовиків» (1924) Льва Кулешова в середовищі новітньої непманської буржуазії з’явився запит на легкі розважальні жанри, які Чардинін заповзявся задовольняти з подиву гідним завзяттям.
Сценарій «Укразії» побудований на однойменному «кіноромані» Миколи Борисова, який строчив дестяками бульварні романи, що розходились стотисячними накладами. Це, до речі, цікава тема — що саме читали тогочасні українці (з тих, хто вмів читати), і чому імена найпопулярніших авторів 1920-х тепер ніхто й згадати не зможе (такий собі «парадокс Надсона»). Проте, роман дуже живий і динамічний, а головне — в ньому безліч побутових деталей та ознак культури буденності революційного часу, які зазвичай вислизають з «великих» романів. Життя Одеси під орудою Добровольчої армії показано соковито й дошкульно: відчайдушні розваги, музика, наркотики, повії, вкрадені статки, шпигуноманія, зрада на тлі панічного страху перед завтра й краху знайомого старого світу. Все це в 1925 році, хай і з позиції осуду декадентства можна було ще описувати й навіть показувати на екранах.
В 1937 році фільм готували до повторного прокату, почали перемонтовувати, аж тут (далі — за протоколом) «автор сценарію Борисов виявився ворогом народу». Стрічку так і кинули напівдороги недомонтованою.
В 2013 році ми отримали цей сирий матеріал з Москви, так і недороблений безіменним монтажером з 1930-х. Деякі сцени дублювалися, частини були переплутані, сюжет повністю втрачено, до того ж серед матеріалів здебільшого вціліли сцени з другорядними героями, бічними сюжетними лініями та флешбеками.
Що в нас було: роман Борисова + монтажні аркуші оригінальної версії фільму 1925 року. В’ячеслав Касім зробив перший чорновий монтаж згідно з романом. Однак за браком багатьох визначальних для сюжету сцен фільм не складався в зрозумілий наратив. Тоді ми з Рустемом Аблякiмовим спробували закільцювати сюжет (одна сцена повторювалась в фільмі кілька разів). Оскільки основні частини фільму, в яких зав’язується шпигунський сюжет, було втрачено (це було зрозуміло з монтажних аркушів), ми вирішили додати в фільм у вигляді інтертитрів фрази з монтажних аркушів, а подекуди — й з роману, щоб прояснити непевні місця оповіді. Зрештою, нам разом вдалося скласти певну подобу оригінальної оповіді, хоч у ній і бракувало кількох принципових подій, а деякі сцени довелось поміняти місцями (в оригінальній версії вони поєднувались флешбеками).
І вуаля – ось «Укразія» монтажна версія 2013 року, яку свого часу подивилась одеська публіка на фестивалі «Німі ночі»
Iван Козленко
Генеральний директор Довженко-Центру (2011-2021)
