Кіра Кіраліна

За мотивами однойменної повісті румунського письменника Панаїта Істраті.

Щоб розрахуватися з боргами, батьки ще дитиною продають свою дочку Кіру старому каретникові — багатію Ставро. Коли Кірі виповнюється 13 років, Ставро забирає її до себе дружиною-рабою. Невдовзі народжуються діти — Кіраліна та Драгомир. Постійні приниження штовхають Кіру на зраду: вона допомагає своєму брату Козьмі шантажувати Ставро. Дізнавшись про це, Ставро б’є та виганяє дружину та дітей. Непритомна Кіра не підозрює, що її дочка у пошуках виходу от-от потрапить в тенета Назима-ефенді, торговця «живим товаром». Назим вбиває Ставро та продає Кіраліну в бордель, Драгомир йде по злочинних стопах свого дядька Козьми, а самотня, напів божевільна Кіра стрибає у водоспад та гине. «Ще одного життя, яких багато на Балканах, сумний кінець».

«На Ялтинській кінофабриці в оточенні чудової природи, де унизу плюскає і міниться веселковими фарбами і сліпучо виблискує море, а скрізь, куди не глянеш прекрасні південні краєвиди, що-дня з ранку до вечора пересувається з місця на місце з’йомочна група, що відшуковує потрібні місця для з’йомки, такої ж цікавої, як і тутешня природа, картини ‚Кіра Кіраліна‘», — розповідав журнал «Кіно» за 1926 рік.

Стрічку створили провідні працівники харківського Українського драматичного театру імені Івана Франка — режисер Боріс Ґлаґолін (справжнє прізвище Ґусєв), що працював в дореволюційному кіно Російської імперії з 1914 року, і акторка Олена Валерська. Під час останнього етапу роботи над екранізацією СРСР, зокрема — Україну відвідав Панаїт Істраті (збереглося його групове фото з Олександром Довженком та Леонідом Могилевським). Невдовзі всіх причетних до «Кіри» буде записано у вороги радянської влади: Ґлаґолін емігрує до США, а дружній до радянського режиму письменник Істраті за підсумками візиту публічно висловить своє розчарування та розірве зв’язки з «ортодоксальним» комуністичними колами на шляху до радикальніших ідеологій.

Це не єдина екранізація роману — ще одну «Кіру Кіраліну» зняв у 2014 році румунський режисер Дан Піш.

Прем’єра фільму відбулася 23.04.1928 у Києві та 21.05.1929 у Москві. У 1927 році «Кіра» стала однією з тринадцяти картин ВУФКУ, які було закуплено для прокату країнами Західної Європи. Ймовірно, саме завдяки цим комерційним зв’язкам стрічка збереглася донині. У версії з румунського прокату, що зберігалася в Румунській синематеці, відсутня остання хвилина трагічної кінцівки — Кіра втрачає дітей, але залишається живою.

Фільм зберігається в «Національному кіноархіві — Румунській синематеці (Бухарест; копія копія 6 ч. / 1510 м), Федеральному архіві Німеччини (Берлін; 6 ч. / 1538 м) та Держфільмофонді Російської Федерації (7 ч. / 2369 м). В 2021 році фільм було оцифровано для фільмофонду Довженко-Центру.