Хайрі Емір-заде

Легендарний кримськотатарський актор. Народився в селище Дерекой поблизу Ялти. З юних років виділявся чисельними талантами, маючи неабиякий хист до поезії, танцю та живопису. Останньому він навчатиметься в Петербургській школі живопису.

З 1921 року учасник ансамблю пісні й танцю Ялтинської філармонії. В 1923–24 стає актором Кримськотатарського театру у Сімферополі, де формується ціла плеяда кримськотатарських акторів. Грає в таких виставах як «Таїр», «Зоре», «Богатир Янгора», «Богатир Ненкеджан».

В 1923 році стає першим володарем звання Народного артиста Кримської Автономної Радянської соціалістичної республіки. За три роки отримує запрошення зіграти головну роль в фільмі Георгія Тасіна «Алім» (1926) – байопіку про легендарного кримськотатарського героя, якого вважали захисник бідняків. Головну жіночу роль у стрічці зіграла дружина актора – Асіє Емір-заде.

«Алім» перетворив Емір-заде в справжню зірку ВУФКУ. Георгій Тасін запрошує актора на головну роль і своєму наступному фільмі – психологічному трилері «Ордер на арешт» (1927). За цим фільмом слідують головні ролі в фільмах «Цемент» (1927, реж. Володимир Вільнер), «Греблю прорвано» (1928, реж. Михайло Капчинський), а також появи в картинах «Кіра Кіраліна» (1927, реж. Боріс Ґлаґолін) та знятій в Росії «Пісня на камені» (1926, реж. Лео Мур; яку розкритикував у своїй статті в журналі «Радянський екран» російський поет Осіп Мандельштам).

В 1930-х роках багато знімається в Баку на студії «Азеркіно», де його можна побачити в фільмах «26 комісарів» (1933), «Два товариша» (1934), «Ісмет» (1934), «Алмас» (1936), «Сабухі» (1941).

Після Другої світової війни та депортації кримських татар його акторська кар’єра різко обривається. Він майже не знімається, займається шиттям взуття, помирає в Баку в бідності та повному забутті. Його могила досі не знайдена.