+  FOUND  +

Документи епохи

Як це було

1928, Перша кінофабрика ВУФКУ (Одеса), 67 хв.

Автор-монтажер:
Співавтор:
 Я. Габович
Помічники:
 Павло Коломойцев, А. Леводарова, А. Нісензон

«Документи епохи» – найбільш відомий монтажний фільм ВУФКУ, який об’єднав рідкісну кінохроніку історії України від Першої світової війни до кінця 1920-х років. Попри те, що хроніка в фільмі пропущена крізь фільтри заідеологізованих інтертитрів, «Документи епохи» лишаються надзвичайно цінним візуальним свідченням найбільш драматичних сторінок української історії ХХ ст.

У 1927 році виходить розпорядження Наркомосу УСРР про створення монтажного фільму до річниці Жовтневої революції. Ініціатором та виконавцем цього проекту стає популяризатор культурфільмів та аматорського кіно, завідувач відділу кінохроніки ВУФКУ 28-річний Леонід Могилевський.

За 15 днів зі старої хроніки, яка перебуває на балансі ВУФКУ, він монтує історичну компіляцію під назвою «Як це було». На екрани України фільм виходить до «жовтневих свят». На хвилі успіху ВУФКУ виділяє Могилевському мізерні 450 карбованців та пропонує створити розширену версію фільму під назвою «Сторінки доби».

Над «кіно-доповіддю, що змальовує історію революційного руху на Україні» Могилевський працює п’ять місяців. Він послуговується ревізовану більшовиками хроніку часів революції, матеріали кінематографічних секцій та операторів політвідділів. У регіональних кінохроніках виявляє унікальні кадри з царем Ніколаєм ІІ та Тимчасовим урядом, Львом Троцьким і Симоном Петлюрою. 

Він листується з операторами «білих», УНР і гетьмана Скоропадського та розшукує втрачені на той час історичні епізоди «Бенкет у гетьмана», «Оголошення універсалу», «Вступ білих у Київ». У оператора з Ташкенту віднаходить хроніку вступу Директорії УНР у Київ.

Переглянувши загалом понад 100 годин кінохроніки – «мотлоху з підвалів та склепів ВУФКУ», Могилевський монтує їх в годину готового фільму з остаточною назвою «Документи епохи».

Вісім частин фільму збігаються з різними етапами революційних та постреволюційних подій: Перша світова війна, Лютнева і Жовтнева революції, вступ німецьких союзників УНР у Київ, діяльність Української Держави під проводом Павла Скоропадського, повернення Директорії у Київ, встановлення радянської влади в Харкові та Одесі, похорон Леніна, початок відбудови Радянської України в 1920-х, побудова харківського Держпрому та Дніпрогесу, святкування десятиріччя революції, панорама антикомуністичної боротьби у всьому світі.

 Унікальність «Документів» – в рідкісних кадрах за участі діячів української революції: вокзалом Києва незадовго до свого вбивства крокує командувач німецьких військ Герман фон Ейхгорн, гетьман Павло Скоропадський накриває щедрий стіл для своїх союзників, Володимир Винниченко та Симон Петлюра мерзнуть на січневому морозі біля Софійського Собору, загони Міхаїла Муравйова проходять Києвом, Християн Раковський вітає солдат Червоної армії в Харкові, з трибуни виступає нарком освіти та патрон українізації 1920-х Микола Скрипник. 

В 1927 році, коли пам’ять про УНР була ще сильна, діяльність лідерів української національної революції ще не замовчувалась, але тенденційно викривлялась, а в деяких випадках навіть апропріювалась більшовиками. 

Вельми важливу роль в маніпулюванні кінохронікою на користь більшовицької  історіографії, відіграють інтертитри, яких у фільмі більше двохсот. Здебільшого, вони конструюють більшовицьку версію історичних подій 1910–1920-х років, у яких Жовтнева революція слугує за точку відліку історії, а її рушієм виступає класова боротьба, очолювана «червоними командирами». 

Саме інтертитри активно інтерпретують зображене на екрані на користь більшовицького історичного канону (Петлюрі закидають єврейські погроми, а організацію антинімецької партизанської боротьби 1918 року приписують симпатикам більшовиків, а не Директорії).

Фільм зберігається в Центральному державному кінофотофоноархіві ім. Г.С.Пшеничного.