ВУФКУ (Всеукраїнське фотокіноуправління) проіснувало неповні дев’ять років (1922–1930), але встигло випустити на екрани понад 140 ігрових фільмів, кількасот неігрових стрічок і журналів кінохроніки, десятки анімаційних мультиплікатів, здобути славу «українського Голлівуду» та взяти під контроль усі аспекти кінематографічного процесу — кіновиробництво, прокат, кінопресу, пропаганду, освіту. Нині з цих 140 фільмів повністю втраченими вважаються близько 60 стрічок. Багато вцілілих фільмів дійшли до нас неповними (без однієї чи кількох частин).

Сайт «ВУФКУ. Lost&Found» є  першою онлайн-колекцією медіатеки Довженко-Центру і чи не єдиним онлайн-ресурсом, в якому можна знайти вичерпну інформацію про ВУФКУ.

Місією проекту «ВУФКУ. Lost&Found» є пошук та повернення в Україну втрачених фільмів 1920-х. Сліди ще деяких загублених фільмів того часу можна відшукати в іноземних архівах. Поки ж ми збираємо архівні матеріали про втрачені фільми, відновлюємо їх зміст, вивчаємо контекст їх виходу на екрани.

Ці пошуки та дослідження, реставрація та повернення фільмів в культурний обіг потребують фінансової підтримки. Долучившися до кампанії по збору коштів, яка стартує у жовтні 2019 року, ви зможете зробити свій внесок в справу відновлення колекції українського кіно.

За підтримки

Made by CASE digital studio
Iмена Arrow

Сергій Худяков

Сергій Худяков — художник кіно. Протягом 1927-1942 рр. працював на Одеській кінофабриці ВУФКУ, «Українфільмі», Одеській кіностудії.

З фільмів ВУФКУ, що до них причетний Худяков, можна виділити, зокрема: сатиру Акселя Лундіна й Георгія Стабового «П.К.П. (Пілсудський купив Петлюру)» (1926); агітаційну стрічку «Двоє» (1928) Мирона Білинського; «Дівчину з палуби» (1928) «березольця» Олександра Перегуди; «Хлопчика з табору» (1930) Олександра Штейнера-Штрижака, який торкався мало представленої в кіно тих часів теми життя української ромської меншини.

Наприкінці 1930-х неодноразово співпрацює з Георгієм Тасіним, зокрема, у першій екранізації «Назара Стодолі» Тараса Шевченка (1936). Для дитячої стрічки «Карл Бруннер» (1936) Олексія Маслюкова відтворює, разом із Володимиром Каплуновським і Марією Сучатовою, міський краєвид нацистської Німеччини. Його останнім фільмом, ймовірно, стала «Дочка моряка» (1941) того-таки Тасіна.