Павло Долина

(1888-1955)

Український театральний і кінорежисер, актор. Народився в селі Мишеловка Київської області. У 1915 році закінчив Театральне училище при Київському товаристві мистецтва і літератури. Працював актором у Саратовському міському театрі, Київському драматичному театрі і пересувному театрі ім. Т. Г. Шевченка. 

Навесні 1919 році приходить працювати в Молодий театр, який на той час націоналізували більшовики. Коли Київ захопили білогвардійці, Долина із Молодим театром й слідом за акторами театру Миколи Садовського і військами Директорії виїжджає до Кам’янця-Подільського. Але там, як і інші актори з трупи Курбаса, участі у виставах Садовського практично не бере. Курбас створює мандрівний театр «Кийдрамте», до якого приєднується і Долина. В буремні часи швидкої зміни влади і економічної скрути трупа виступає в різних містечках Київщини, Білій церкві, Умані. За вистави глядачі часто платять бартером.

У 1921 Долина організовує пересувний театр «Каменярі» при Київському цукротресті, де сам виступає в ролі режисера і художнього керівника. Протягом 1921–1923 років театр гастролює переважно на території Київської області, в театрі виступають в згодом відомі «курбасівці», але також в майбутньому зіркові діячі кіно – Арнольд Кордюм і Микола Надемський, які, на відміну від інших акторів трупи, не приєднаються до «Березоля». 

У 1922 році Долина передає керівництво «Каменярами» Василю Васильку й повертається до Києва, де стає деканом факультету української драми в Інституті ім. М. В . Лисенка. Паралельно працює в театрі «Березіль», який отримав прописку в Києві у березні 1922 року. У березні 1923 року при «Березолі» створили режлаб – першу в Україні майстерню з виховання режисерів «адекватних» новому часу, до якої приєднався і Долина.

Разом із Лесем Курбасом приїжджає тимчасово працювати на Одеську кінофабрику – грає у його короткометражних фільмах «Макдональд» (1924) і «Арсенальці» (1925). З театром «Березіль» співпрацює до 1927 року, потім присвячує себе роботі в кіно.

З 1928 по 1932 рік в якості режисера ставить вісім повнометражних фільмів, більшість із яких зараз вважаються втраченими. Спочатку працює на Одеській кіностудії, де знімає фільми: «Буря» (1928), «У заметах», «Новими шляхами», «Чортополох» (1929). Потім переходить на новозбудовану кінофабрику у Києві, яка з 1930 року отримує назву «Українфільм». Тут він знімає: «Секрет рапіду», «Чорні дні» (1930), «Чатуй» (1931), «Свято Унірі» (1932). До участі у своїх фільмах залучає знакових акторів свого часу (Іван Замичковський, Юлія Солнцева, Юрій Шумський, Семен Свашенко, Микола Надемський, Степан Шкурат, Дмитро Капка, Сергій Мінін, Степан Шагайда, Лідія Островська-Курдюм та ін.) Співпрацює з відомими художниками (Василь Кричевський, Йосиф Шпінель, учень Малевича Юрій Хомаза та ін.).

У 1932 році в журналі «Кіно» виходить критична стаття-донос Якова Качури з промовистою назвою «Ідеологічними манівцями» про творчість режисера. Після чого Долина вимушений піти з ігрового кіно працювати у відділ освітнього кіно «Техфільм» при «Українфільмі». Разом із «Техфільмом» евакуюється до Ташкенту на початку 1940-х, а після 1944 року знову повертається до Києва.