Лесь Подорожній

Лесь Подорожній – український театральний і кіноактор, учасник мистецького об’єднання «Березіль», режисер, педагог. Тісно товаришував з футуристами, існують спогади про участь актора в літературному вечорі в театрі ім. Лесі Українки, де Подорожній читав зі сцени повість Гео Шкурупія, під час чого зала була вщент заповнена киянами.

Працював у театрі Леся Курбаса «Кийдрамте». У 1922 році приєднався до мандрівного театру «Каменярі», який заснував режисер Павло Долина, але на той час уже очолював Василь Василько. Разом із театром подорожував по цукроварнях Київської області, оскільки в країні була скрутна економічна ситуація, глядачі нерідко платили за вистави продуктами харчування. З театру вийшло багато в майбутньому відомих діячів кіно і театру, зокрема Арнольд Кордюм, Микола Надемський, Любов Гаккебуш та інші. У 1923 році театр припинив існування.

Подорожній, які і багато інших акторів, перейшли працювати до мистецького об’єднання Леся Курбаса «Березіль». 

Наприкінці 1920-х років навколо «Березолю» виникає складна ситуація, про яку можна судити з преси, зокрема з публікацій у «Новій генерації». До звинувачень на адресу «Березолю» і його кервіника приєднується і Лесь Подорожній у статті «Чим був і чим став театр Березіль», надрукованій у журналі українських футуристів «Нова генерація» (1929, №8). 

Актор називає найбільш успішним періодом театру 1923-1925 роки, після якого з переїздом до Харкова театр залишає багато акторів і режисерів. На думку Подорожнього, проблеми театру пов’язані були з його «відірваності від пролетарського середовища» і «дрібнобуржуазних настроях». Особливо негативно актор сприймає запрошення до театру на місце українських режисерів, які залишили театр (перейшли працювати в кіно зокрема Фавст Лопатинський і Борис Тягно), режисера Валєрія Інкіжинова з Росії, який до цього працював в майстерні Льва Кулєшова і театрі Мейерхольда. Саме запрошення цього режисера Подорожній називає причиною остаточної втрати провідного актора театру – Амвросія Бучми. Хоча в кінематограф Бучма потрапив як кіноактор ще у 1924 році, знімаючись у короткометражних фільмах Леся Курбаса для альманаху ВУФКУ «Маховик». 

Лесь Подорожній також паралельно з театром працює в кіно на Одеській кіностудії ВУФКУ. Його запрошує на одну з головних ролей у фільмі «Звенигора» (1927) Олександр Довженко. У фільмі він грає одного із братів – петлюрівця Павла, іншого брата грає також виходець із «Березолю» – Семен Свашенко. За актором закріплюється амплуа негативного персонажа, спочатку його кличуть на ролі знайомі режисери – учні Курбаса.

 У 1930 році виходить на екрани фільм «Охоронець музею» режисера Бориса Тягна, де Подорожній грає петлюрівця Хмару, роком пізніше з’являється фільм цього ж режисера за участі актора – «Фата моргана» (1931). У цьому ж 1931 році закінчується робота над фільмом Фавста Лопатинського «Кармалюк», у якому актор блискуче грає головну негативну роль – графа Пігловського. 

Головну роль позитивного героя грає його коллега по «Березолю» – Степан Шагайда. Фільм нещадно критикують в пресі. У 1931 році з критикою фільму у своїй доповіді висловлюється поет, перекладач і редактор Микола Бажан. А двома роками пізніше фільм стане однією з мішеней для цькування у статті відомого партійного письменника Олександра Корнійчука «Розгромити націоналізм в кінематографії» (Літературна газета, 1933, №10). Фільм забороняють.

На той час Лесь Подорожній уже перебуває на засланні на Біломосрько-російському каналі, куди він потрапляє на початку 1930-х років. У вільний від роботи час він займається театральними постановками – уже не лише в якості актора, але також і режисера. В грудні 1933 заарештовують і його вчителя Леся Курбаса, з яким йому вдасться побачитись на засланні напередодні свого звільнення він зустрічається на засланні зі своїм колишнім учителем Лесем Курбасом. У таборі Медвеж’єгорська наприкінці 1934 року вони разом працюють над виставою «Інтервенція». Подорожній втілює у виставі матроса Бондаренка, зберігся текст його ролі з приміткою: Медгора, ХІІ, 1934.

У 1935 році актор повернувся із заслання. 

В 1950-1970-х роках отримує другорядні й епізодичні ролі на Київській кіностудії. У фільмах Тимофія Левчука: «Полум’я гніву» (1956), «Іван Франко» (1956), першій частині «Думи про Ковпака» (1973). Також у знімається у у фільмі режисер Леся Швачко «Кривавий світанок» (1956) за повістю Коцюбинського «Фата моргана». У 1957 у фільмі «Партизанська іскра» (1957, реж. Мечислав Маєвська, Олексій Маслюков).