Іван Замичковський

Український актор театру та кіно. Народився в Києві в родині механіка цукроварні. Через ранню смерть батька в дитинстві зазнає злиднів та голоду. З шести років працює в друкарні. В 16 – полишає її та вступає до професійної балетної трупи.

Театральну кар’єру розпочинає в 1887 році київському театрі російської оперети Сетова. До 1917 року – учасник низки українських театральних трупах. В 1919-1925 роках працює в дніпровському театрі ім. Тараса Шевченка, в 1925-31 – в Одесі, в театрі ім. Жовтневої революції (нині – Одеський академічний український музично-драматичний театр імені В. Василька).

В театрі Замичковський встиг втілити сотні незабутніх образів, таких як Мартин Боруля («Мартин Боруля» Карпенка-Карого), Микита («Дай серцю волю, заведёт в неволю» Кропивницького), Городничий («Ревізор» Гоголя) та багато інших.

З 1920 року працює в кіно. К кінцю десятиліття стає одним із найбільш упізнаваних облич ВУФКУ, де його зазвичай вважають «актором старої школи». Грає у цілій низці тогочасних гітів, серед яких «Тарас Трясило», «Тарас Шевченко» (обидва – 1926, реж. Петро Чардинін), «Беня Крик» (1926, реж. Володимир Вільнер), «Гамбург» (1926, реж. Владімір Баллюзек), «Два дні» (1927, реж. Георгій Стабовий).

Останньою появою актора в кіно стає сповнена драматизму роль стомленого карколомними історичними кульбітами професора Конрнієнко в фільмі Бориса Тягно «Хранитель музею» (1930).