Фавст Лопатинський

Фавст Лопатинський – театральний актор, майстер трюків, кіносценарист, режисер «Березолю» та ВУФКУ.

Народився у Львові, в родині театрального діяча, письменника Льва Лопатинського та акторки і співачки Філомени Лопатинської. З дитинства грав в аматорському театрі.

На професійну сцену потрапив у 1915–1916 році під час окупації Галичини російськими військами – грав у «Тернопільських театральних вечорах» у трупі Леся Курбаса, з яким вони потім багато років разом працювали на різних сценічних майданчиках.

У 1916 році переїхав до Києва, де в 1918–1919 роках грав у «Молодому театрі» у 1920–1921 роках – у «Київському драматичному театрі (Кийдрамте)», у 1921–1922-му – у Першому державному драматичному театрі УСРР ім. Т. Шевченка.

Від початку заснування «Березолю» долучився до мистецького об’єднання як актор, режисер і керівник однієї зі студій театру.

Лопатинський грав переважно гротескні та ексцентричні ролі, які вимагали гарної циркової підготовки і майстерного виконання трюків, але також гарно проявив себе в амплуа ліричного актора. Трюки і циркові елементи використовував і в своїх режисерських роботах в театрі  в кіно.

У 1926 році Лопатинський залишив театр і перейшов працювати на Одеську кіностудію ВУФКУ. Першим його проектом мав стати дитячий комедійний фільм «Вася-реформатор», але режисеру не дали закінчити фільм – його віддали доробляти сценаристу стрічки – Олексадру Довженку й оператору Данилу Демуцькому, тоді також початківцям в кіно. Фільм не зберігся, як і наступна робота Лопатинського 1926 року «Синій пакет» за сценарієм Ґео Шкурупія і Гната Ігнатовича, операторську роботу тут виконав Олексій Калюжний.

У 1928 році Лопатинський знімає екранізацію повісті Нечуя-Левицького «Василина», яка збереглася без двох частин та стала однією з причин пізніших цькувань режисера за український націоналізм. Головну роль у фільмі виконує дружина режисера, його колега по «Березолю» – Зінаїда Пігулович. В тому ж 1928 році Лопатинський в експериментальній манері екранізує оповідання Герберта Уелса у нині втраченому фільмі «Динамо».

У 1929 році – знімає ще один сьогодні втрачений фільм «Суддя Рейтанеску».

У 1931 році на екрани виходить один із найвідоміших фільмів режисера «Кармелюк», за участі провідних акторів Березолю, оператор фільму – Олексій Калюжний. Фільм викликав нищівну критику в пресі за «романтизацію минулого» і націоналізм. Але найбільш гострі звинувачення режисера пролунають дещо пізніше – у 1937 році в статті «Як шкодили націоналісти в українському кіно» («Радянське кіно») Лопатинському не лише пригадають його націоналістичні «збочення» – «Кармалюка» і «Василину», але й назвуть «ворогом народу».

Режисер знімає ще кілька звукових фільмів – «Висота №5» (1932) і «Роман Міжгір’я» (1933), після чого режисер більше не має змоги знімати, але пише сценарії. 

У 1932 році він створює сценарій фільму «Україна», в якому містяться зокрема й сцени присвячені хлібозаготівлі, які дуже прозоро нагадують події Голодомору. Сценарій спричиняє проблеми не лише режисеру, але й оператору Данилу Демуцькому, якого у 1932 році заарештовують на чотири місяці за переховування цього тексту. 

Лопатинського також заарештовують на чотири місяці, але дещо пізніше – у 1933 році. Після звільнення Лопатинський більше не працює в кіно і переїжджає до Харкова, де грає у Театрі робітничої молоді (ТРОМ). Режисера заарештовують у червні 1937 року, а в вересні цього ж року розстрілюють. Його реабілітують уже посмертно в 1962 році.