Тарас Трясило

Дія фільму розгортається в ХVII столітті, коли соціальний антагонізм досягає піку. Бідність селян і козацької голоти протиставляється розкішному життю панів, ксьондзів, козацьких старшин і польської шляхти. Козаки відбивають напади іновірців-татар, але поступово усвідомлюють, що справжній ворог набагато ближче. Тарас Трясило підіймає козацтво на допомогу повсталим селянам.

Драматичний історичний наратив, віртуозно зняті масові зйомки кінних атак, рукопашних боїв і народних гулянь контрастують із «салонними» сценами в палаці – балами, застіллями, розвагами багатіїв і їх сімей в одязі із парчі. Режисер з епічним розмахом і уважністю до деталей вибудовує фактуру фільму та характери персонажів. Типажі козаків підбирали за картиною Рєпіна «Запорожці», яка висіла в кімнаті Чардиніна на Одеській кіностудії. Студія тоді на якийсь час перетворилася на музей зброї і артефактів доби Запорізької Січі.  

Дві головні ролі в фільмі зіграли провідні актори театру Леся Курбаса «Березіль». Амвросій Бучма втілив романтизований образ запорізького ватажка – Тараса Трясила. Роль його сестри, до якої залицяється молодий шляхтич, виконала Наталія Ужвій. 

У ролі жорстокої панянки – дружина режисера Маргарита Барська, яка в українському кінематографі дебютувала у Довженка в «Ягідці кохання». Кошового Кобзу на екрані виконав відомий театральний актор Замичковський, це його перша роль в кіно. І хоча «в зморшках його обличчя записана вся історія українського театру», як пише кінокритик Е. Гудін в журналі «Кіно», наприкінці 1920-х років він стане обличчям багатьох фільмів ВУФКУ («Непевний багаж», «Гамбург», «Тарас Шевченко», «Два дні», «Беня Крик»).

Фільм, знятий за однойменним віршованим романом Володимира Сосюри 1925 року, вперше вийшов на екрани Києва 15 березня 1927 року, а наприкінці 1920-х років неодноразово демонструвався закордоном та, ймовірно, був найбільш касово успішним українським фільмом того часу в Європі.

Зокрема про успішний показ у Парижі писав журналіст і режисер Євген Деслав. А у паризькому кіножурналі «Сінеопс» вийшла рецензія на фільм, в якій відзначалася хороша гра акторів, красиві краєвиди і «могутність реалізації фільму». Під час показу на Буковині (в Чернівцях), яка в той час була в складі Румунії, фільм викликав фурор, натовп стояв аж на вулиці. У єврейській газеті «Форвертс», яка випускалася в США, але активно поширювалася в Східній Європі, «Тарас Трясило» анонсувався як найвидатніший фільм виробництва ВУФКУ: «Фільм масовий, велетенського розміру, з участю 10 000 осіб. Могутній темп, здається чутно тисячі кінських копит козацьких коней і крики до смерті закатованих…».

Фільм, довго вважався втраченим. Проте історик кіно Любомиром Госейко віднайшов копію стрічки в архівах Французької синематеки. Там вона зберігалася на 16-міліметровій плівці під назвою «Татари», а режисером — був вказаний Всєволод Пудовкін. Зусиллями Довженко-Центру плівку будо привезено в Україну та повернуто в культурний обіг.