Зоя Баранцевич

(1896-xxxx)

805216

Зоя Баранцевич — російська акторка, сценаристка, письменниця. У 1922-1927 рр. працювала на Ялтинській та Одеській кінофабриках ВУФКУ.

Народилася 1896 року в Москві. Вчилася в засновника грузинської театральної школи Коте (Константіна) Марджанішвілі, грала в театрі у Ростові-на-Дону, а вже 1914 року дебютувала в кіно роллю Кітті у «Анні Кареніній» майбутнього режисера ВУФКУ Владіміра Ґардіна. Дореволюційна фільмографія популярної акторки налічує десятки фільмів, водночас вона пише свої перші сценарії — іноді під псевдонимом «Людміла Случайная». Пише Баранцевич також вірші та прозу; письменник Лєв Остроумов називає її «юною поеткою, що підкорила екран». Колеги підкреслюють «неодмінно бездоганну» акторську техніку, особисту скромність Баранцевич.

Свої перші ролі для ВУФКУ Зоя Баранцевич виконує під керівництвом того-таки Ґардіна. Йдеться про політичні стрічки «Остання ставка містера Енніока» (1923, за Алєксандром Ґріном), «Привид блукає Європою» (1923), «Отаман Хміль» (1924). Амплуа акторки цих років дещо нагадує екранний образ покійної Віри Холодної. У 1928 грає дружину одного з головних героїв у фільмі «Троє» режисера Олександра Соловйова. Потому полишає кінокар’єру.

1928 року обіймає службову посаду в Москві, 1939-го — повертається на театральну сцену у місті Сєрпухов. Йде з життя 1 грудня 1953 року. У 1965 році були посмертно надруковані її недописані спогади «Люди й зустрічі у кіно» (рос. «Люди и встречи в кино»).