Майя Симашкевич

Майя (Милиця, Міліція) Симашкевич — художниця кіно і театру, протягом 1920-1930-х рр. оформила не менше ніж три десятки художніх стрічок одеської та київської кіностудій. Деякі з них сьогодні належать до беззаперечної класики українського кінематографа.

Народилася 9 (22) липня 1900 року у Кам’янці-Подільському у родині вчителя. Гімназійну освіту здобула в Києві, тоді ж, наприкінці 1910-х, вирішила вчитися на філолога, паралельно займаючись мистецтвом у приватній студії. Мистецтво перемогло на початку наступного десятиліття, коли Симашкевич перебігла з філологічного факультета Київського університету до Української академії мистецтв. Вчителем мисткині був Вадим Меллер. Завдяки йому вона потрапляє до «Березолю».

Симашкевич оформила ряд вистав курбасівського театру самостійно, співпрацювала з «Березолем» в Києві та Харкові, вдосконалюючи власну естетику — конструктивістську, дещо експресіоністську. Була єдиною жінкою-оформлювачем, чиє ім’я можна було побачити на українських афішах того часу. Досягнення мисткині в театральній «макетній майстерні» помічають кінематографісти: 1929 року Симашкевич запрошують на Одеську фабрику ВУФКУ (згодом — Одеська кіностудія художніх фільмів), тим більше що вже у сезоні 1927-1929 вона припинила співпрацю з «Березолем». Попереду — робота з давнім театральним товаришем Фавстом Лопатинським («Суддя Рейтан», 1929; «Кармелюк», 1931), у ті ж часи Симашкевич оформлює вистави одеських Театру революції й Оперного театру.

Серед інших кіноробіт — «Ступати заважають» (1930) Георгія Стабового, «Вовчий хутір» (1931) Олександра Стрижака. Останній фільм присвячено «двом обличчям куркуля» — замість історичної та сатиричної тематики бачимо рух до мотивів нової ери колективізації. 1933 року Симашкевич оформлює «Коліївщину» Івана Кавалерідзе.

1935 року Симашкевич повертається до Києва, де оформлює, зокрема, «Наталку Полтавку» (1936) Івана Кавалерідзе, «Багату наречену» (1937) Івана Пир’єва, «Вершників» (1939) Ігоря Савченка, одну з перших українських кольорових стрічок «Майська ніч» (1941) Миколи Садковича. Її останній кінопроєкт, «Борислав сміється» (1941) за Іваном Франком, було перервано через війну. У січні 1945 року мисткиня обіймає посаду головного художника Івано-Франківського обласного драматичного театру. Саме в Івано-Франківську, де Симашкевич також працювала у Палаці піонерів й Художньому фонді, вона й померла 11 грудня 1976 року.