Дмитро Капка

Дмитро Капка (справжнє прізвище – Капкунов) – український актор театру та кіно. Народився в Києві в родині робітника. В 1917 році грає у Київському театрі під керівництвом Панаса Саксаганського. В 1918–1921 – учасник громадянської війни. До 1924 року працює повноважним представником Української СРР у Польщі, де в 1921-1922 роках навчається у Варшаві на екранному відділенні Вищих кінокурсів та знайомиться з Олександром Довженком.

В 1924–1925 роках — співає в ансамблі «Думка». З 1924 року починає зніматися у кіно. Надихаючись своїм улюбленим французьким коміком Максом Ліндером, намагається спеціалізуватися на комедійних та епізодичних ролях.

Саме любов до комедії зближує Капку з тоді ще починаючим режисером Олександром Довженко, в якого він грає в перших двох фільмах – продавця іграшок в «Ягідці кохання» (1926) та одного з пасажирів в «Сумці дипкур’єра» (1927).

Тоді ж з Довженком вони задумують зняти на Одеській кіностудії низку комедійних стрічок, об’єднаних одним героєм (Капка), накшталт короткометражних комедій Ліндера та Чапліна. Проте ця ідея так і лишається не реалізованою. 

Взагалі в кіно Капка зіграв майже в 100 фільмах. Серед його найвідоміших ролей – Сміт («Підозрілий багаж», реж. Григорій Гричер-Черіковер, 1926), Пасажир («Міс Менд», реж. Фьодор Оцеп, Борір Барнет; 1926), Матня («Микола Джеря», 1927, реж. Йозеф Рона, Марк Терещенко), Бригадир («Багата наречена», 1938, реж. Іван Пир’єв), Кожух («Богдан Хмельницький», 1941, реж. Ігор Савченко), Священик («Тарас Шевченко», 1951, реж. Ігор Савченко, Алєксандр Алов, Владімір Наумов), Дід Сашко («Тихий Дон», 1957, реж. Сєрґєй Гєрасімов), Дяк-оповідач («Пропала грамота», 1972, реж. Борис Івченко).

З 1935 року – також працював актором Київського театру імені Івана Франка.