+  LOST  +

Проданий апетит

Проданий апетит

Запроданий апетит / Філантроп

1928, Перша кінофабрика ВУФКУ (Одеса), 6-7 ч./ 1728-1987 м

Сценарист:
 Алєксандр Марієнґоф, Ніколай Ердман
Оператор:
Художник:
 Гайнріх Байзенгерц, Боріс Ердман
У ролях:
Амвросій Бучма (Еміль, безробітний), Марк Цибульскій (банкір Раппе), Марія Дюсіметьєр (Жанна, дочка ресторатора), Онисим Суслов, (Бідар, ресторатор), А. Гвоздєва (дружина ресторатора), Іван Маліков-Ельворті (Жиго, фінінспектор), Володимир Лісовський (професор Фукс), В.Комар (його секретар), Проняєв (тренер), А. Бєлов (1-й ненажера), А. Симонов (2-й ненажера), Борис Шелестов-Заузе (лакей), Тетяна Тарновська (повія), Анастасія Кожевнікова (буфетниця), Георгій Ортоболевський (церемоніймейстер), Т. Кочкіна (відвідувачка)

За памфлетом Поля Лафарґа «Проданий апетит». Мільйонерові погано — він переїв, його шлунок відмовляється перетравлювати їжу. Вчений, якого багатій наймає, знаходить хірургічний спосіб, за допомогою якого процес насичення їжею відокремлюється від її перетравлення. Треба лише знайти людину, яка віддала б свій здоровий шлунок у розпорядження хірурга. Після наполегливих умовлянь на це погоджується голодуючий водій-безробітний Еміль. Операцію зроблено. Після неї мільйонер починає поглинати фантастичну кількість їжі. Чому б ні — тепер мучитиметься від обжерливості безробітний Еміль… 

Сценарій Ердмана і Марієнгофа було затверджено ВКРК (протокол № 2964) 18.05.1927. Зйомки розпочато 20.07.1927, закінчено 06.12.1927. Прем’єра відбулась 05.03.1928 в Києві та 12.06.1928 в Москві. Фільм не зберігся.

«…Четвертим фільмом Бучми 1928 року був “Проданий апетит” режисера Н. Охлопкова…
Фільм подружив актора з Ніколаєм Охлопковим. Вони завжди радісно й душевно зустрічались. А на зйомках у Києві Бучма не тільки прекрасно грав бідака Еміля, що запродав свій апетит тлустому буржуїну, але й виконував каскадерські трюки: з балкона другого поверху стрибав у машину, що виїжджала з воріт, тримав “стійку” на поруччі солярію сьомого поверху (все – готель на вулиці Володимирській, 36), розбивав велику вітрину з гастрономічними делікатесами. Тоді не було спеціального безпечного скла. Билося звичайне. І після такої зйомки Бучма відчув гострий біль десь у шлунку. В паніці припустили, що він проковтнув уламок скла, надто широко розкривши в крику рот під час удару. Довго сміялися потім – шматочок гумозу, спеціальної пасти, якою артист виліплював собі красивого носа, добряче склеїв йому волосся на животі.

Дізнавшись про каскадерські подвиги Бучми (і це незважаючи на поранення лівої ноги на фронті Першої світової), …директор ВУФКУ Павло Нечеса надіслав до Києва грізну телеграму, якою категорично заборонив артистам виробляти щось таке, що загрожувало б їхньому життю. Можливо, саме після цього і з’явилося в українському кіні професійне каскадерство.

А поки що біля Оперного театру їхало чорне авто і з нього на ходу (щоправда, не на повній швидкості) вискакував на бруківку водій. Це Бучма знімався в черговому дублі “Проданого апетиту”… Славетний режисер Сергій Юткевич, згадуючи фільм „Проданий апетит”, який вразив його, 1980 року писав у журналі “Искусство кино”: “Охлопкову був близький творчий метод Курбаса” (у нього було багато спільного з Мейєрхольдом), а Бучма полонив його не тільки оригінальними зовнішними даними, виразним поглядом завжди пойнятих внутрішнім вогнем (…) очей, схожих на очі Пабло Пікассо, скульптурою обличчя, м’язистим тренованим тілом, але й тим, що пізніше стали визначати поняттям “особистість” і завдяки чому його приявність на екрані завжди ставала такою вагомою».