Право на жінку

Головна героїня одного дня вирішує змінити патріархальний устрій своє сім’ї – вона залишає чоловіка і разом із малолітнім сином вирушає до міста навчатися в медичному інституті. Активне студентське життя виявляється не простим із дитиною на руках. Трагічна доля сина лише переконує жінку йти далі обраним шляхом – вона стає професійним лікарем і рятує життя вже інших дітей.

«Право на жінку» – рідкісний приклад урбаністичного кіно в ігровому жанрі, сценарій до якого Каплер написав спільно з редактором революційного для свого часу журналу «Кіно», перекладачем і поетом-авангардист Миколою Бажаном.

Це одна із трьох режисерських робіт Каплера в кіно, відомого сценариста і театрального діяча, учасника ленінградської групи ФЕКС (Фабрика ексцентричного актора), який разом із Сєргєєм Юткєвічєм і Грігорієм Козінцевим був також засновником легендарного театру «Арлекін» у Києві. Ексцентричну акторську гру Каплер використовує і в своїх кінематографічних роботах. Головну роль у стрічці зіграла перша дружина режисера Тетяна Златогорова, яку згодом репресували.

У фільмі піднімається актуальне питання прав жінок на кар’єру і участь в трудовій діяльності, яка особливо активно заохочувалася в період колективізації та індустріалізації наприкінці 1920-х – початку 1930-х років.

Цікава постать самого Каплера – сина заможного власника київських Каплеровських (Московських) лазень, що розташовувались у сусідньому з теперішнім кінотеатром «Жовтень» будинку. 1929 року Каплер працює асистентом Довженка на зйомках «Арсеналу». 1942 року Каплер закрутив роман з дочкою Сталіна, за що більше 10 років поневірявся по таборам. Проте чи не найвідоміша його роль – ведучого програми «Кінопанорама» в 1970-х роках на центральному ТБ.

Роботу над  фільмом розпочато 2 березня, завершено 5 листопада 1930 року.

Найбільш ймовірно, фільм не представляли у Державний репертуарний комітет. Як згадував режисер Каплер, стрічку заборонили Актом правління студії. Голова центрального правління тресту «Українфільм» Іван Воробйов у доповіді на І з’їзді  Всеукраїнського товариства друзів радянського кіно (ТДРК) сказав: «Такий фільм як “Студентка” абсолютно втрачає класове чуття і цілком переходить на позиції занепадництва».

Фільм, що в єдиному екземплярі зберігся без 5-ї частини, знаходиться в фільмофонді Довженко-Центру.