Людина з кіноапаратом

«Людина з кіноапаратом» — один із найголовніших маніфестів світового кіноавангарду. Згідно з естетичними настановами Вертова, фільм знімався без сценарія.

У документальному фільмі «Людина з кіноапаратом» Вертов реалізував багаторічні експерименти і теоретичні напрацювання у сфері операторського мистецтва та монтажу, перетворивши фільм на методичний посібник з кінематографії для майбутніх поколінь режисерів. Камера талановитого оператора Михаїла Кауфмана фіксує строкате життя українських мегаполісів — Одеси, Харкова та Києва доби непу.

Фільм знято як хроніку одного дня з життя великого міста, зафіксовану кінокамерою-кінооком. Задум стрічки належить оператору і брату режисера Михаїлу Кауфману, який запропонував Вертову створити «щоденник кінооператора». Виявилося, що цей фільм став останнім спільним проектом талановитого творчого тандему.

Власну творчу інтенцію щодо фільму Вертов сформулював так: «Ця експериментальна робота направлена до створення справжньої міжнародної абсолютної мови кіно на основі її повного відділення від мови театру та літератури».

Перші епізоди до «Людини з кіноапаратом» Вертов зняв ще перебуваючи в Москві в 1926 році, ще до його приїзду на роботу у ВУФКУ в квітні 1927 року, щоправда в фінальний монтаж вони майже не потрапили. Нова активна фази роботи над фільмом розпочалася після прем’єри попереднього фільму Вертова «Одинадцятий» у лютому 1928 року. Авторська заявка на фільм була написана 19 березня 1928 року. Навесні Ветров і Кауфман знімали у Києві, влідку в Одесі, восени — знову в Києві, Харкові та Москві. Київська прем’єра фільма відбулася 11 січня 1929 року, проте стрічка не мала успіху у глядачів і швидко зникла з екранів, при цьому фільм з успіхом показувався закордоном.

У найбільш авторитетному сучасному рейтингу найкращих фільмів усіх часів, яке проводить британський журнал Sight & Sound, в 2012 році в результаті опитування 846 кінокритиків, істориків та режисерів фільм «Людина з кіноапаратом» посів 8-е місце, в опитуванні 2022 року — 9-те. У першому опитуванні цього ж журналу Sight & Sound з визначення найкращих документальних фільмів усіх часів у 2014 році фільми Дзиґи Вертова посів 1-ше місце.