Живописні закони в кіно

Ескізи Василя Кричевського до кінофільму «Тарас Шевченко» (1926)

Двоповерхова дерев’яна конструкція присвячена образу — живописному, фотографічному, котрі, зрештою, синтезуються в образі кінематографічному, над яким пліч-о-пліч працювали режисер стрічки, оператор і художник-постановник («архітект»).

Роль художника на знімальному майданчику в 1920-х роках важко переоцінити — він не тільки розробляв декорації та дизайн костюмів, але й брав участь у створенні мізансцен, разом із оператором продумував світлове вирішення кадру.

Оператори ВУФКУ до роботи з рухомим зображенням часто працювали з фотографією, зокрема, так в професію потрапили три найвідоміші «людини з кіноапаратом» — Данило Демуцький, Олексій Калюжний і Михаїл Кауфман. У відео, присвяченому операторській роботі, можна побачити різні прийоми та техніки, якими послуговувалися оператори, піонери німого кіно. Саме їхніми експериментами активно послуговується сучасне телебачення та кліпмейкерство. 

Художнє і кінематографічне середовище в 1920-х роках тісно перепліталися. На художника вчився Олександр Довженко, який працював карикатуристом і малював плакати для ВУФКУ. Художник-супрематист Казимир Малевич у своїй дещо провокативній статті «Живописні закони в проблемах кіно» (1929), стверджував, що «всі кінопостановки розвиваються за тими живописними матеріалами, які вже лежать в архіві історії живопису», та пропонував пильніше вивчати взаємовпливи між живописом і кіно. Що ми власне і зробили, зіставивши деякі відомі картини з епізодами вуфківських фільмів.