Успіхи ВУФКУ крізь оптику документів

Створене у березні 1922 року ВУФКУ, хоч і націоналізувало майно дореволюційних фотокінопідприємств, зіткнулося з пореволюційною розрухою та катастрофічним дефіцитом технічної бази. На Ялтинській та Одеській кінофабриках не було ані проекторів для демонстрації уже відзнятих фільмів, ані камер і плівки, щоби фільмувати нові стрічки, ані сформованого штату фахівців. 

Проте, очолюване колишніми «солдатами революції» Захаром Хелмно, Павлом Нечесом і Георгієм Тасіним, ВУФКУ швидко стало на ноги. Було встановлено торговельні зв’язки з відомими європейськими виробниками кіноапаратури Debris, Pathé, Agfa, Kodak, Carl Zeiss, без якої, до слова, важко уявити навіть сучасний смартфон. 

За подальші роки ВУФКУ вдається вп’ятеро збільшити щорічну кількість фільмів, всемеро — кількість екранів та майже ввосьмеро поповнити штат працівників. У 1927 році ВУФКУ випускало вже понад третину кінострічок усього СРСР і більше повнометражних фільмів, ніж випускають за рік у сучасній Україні.

Понад те, ВУФКУ сприяє утвердженню кінокульту в масах. Республіка вражена кіноманією: з’являється сила-силенна сценаристів-аматорів та охочих зніматися в масовці. Директор Одеської кінофабрики Павло Нечес присвячує цій проблемі книжку «Кіноактори і кіномани» (1930), де констатує: «Кіноманія — це ціла проблема для нашої сучасності».