Модель памʼятника Артему Івана Кавалерідзе

Ця зона знайомить глядачів із найбільш радикальними експериментами кіно 1920-х років, які реалізували на ВУФКУ Дзиґа Вертов, Іван Кавалерідзе та Олександр Довженко. Кожен із них використовував специфічний монтажний ритм – від мерехтливого рвучкого (Вертов) до уповільнено-плавного (Довженко) та загальмовано-притлумленого (аж до призупинення – Кавалерідзе).

Обстоюючи свої теоретичні погляди, Вертов закликав кінематографістів відмовитися від «милиць» театру і літератури та працювати над створенням універсальної мови кіно, зрозумілої на всіх континентах. Перебування ж Вертова і «кіноків» в Україні дозволило йому втілити свої творчі амбіції: зняти стрічку, очищену від титрів, створити звуковий фільм, «розкути кіноапарат». Під час понад чотирирічної роботи в Україні Вертов створив три свої найбільш авангардні фільми —  «Одинадцятий» (1928), «Людина з кіноапаратом» (1929), «Ентузіязм (Симфонія Донбасу)» (1930).

Інший фільм ВУФКУ, який шокував аудиторію та спричинив шквал кінокритики — дебютна стрічка Івана Кавалерідзе — «Злива» (1929). Кавалерідзе намагався привнести в кіно статику та монументалізм скульптури. Однак, ані «Злива», ані легендарний конструктивістський пам’ятник Кавалерідзе Артему в Бахмуті не збереглися до наших днів. Від першої залишилося лише близько 20 кадрів, а враження від другого формуємо на основі фотографій та кількох епізодів із крихт хроніки та двох фільмів 1930-го року: «Перекопу» самого Кавалерідзе й «Ентузіязму» Вертова.

Олександр Довженко, передусім в «Арсеналі» (1929), працював на конструктивістському поєднанні цих крайніх точок авангарду — динаміки і статики. У своїх фільмах («Звенигора», 1927, «Земля», 1930) Довженко в унікальній манері поєднував ритмічний асоціативний монтаж, новаторські прийоми в стилі німецького експресіонізму з застиглими крупними планами, схопленими «препарованою» оптикою оператора-фотографа Данила Демуцького.