Ната Вачнадзе

Ната Вачнадзе – легендарна грузинська акторка, яка встигла попрацювати на ВУФКУ.

Потрапляння Вачнадзе до кіно само по собі схоже на казку, або на повноцінний фільм. З 15 років вона працює на сірниковій фабриці «Прометей», дає уроки музики й зовсім не думає про кіно. Проте одного разу режисер Абрацум Бек-Назаров помічає у вітрині фотографа в Тіфлісі її портрет. Зображення дівчини настільки вражає його, що він відразу наказує її розшукати та запросити до кіно. Так молода Ната Вачнадзе отримує відразу дві ролі – в стрічці самого Бек-Назарова «У ганебного стовпа» (1923) та в фільмі Владіміра Барського «Разбойник Арсен» (1923 рік).

Після їх виходу на екрани Вачнадзе прокидається зіркою. ЇЇ портрети відтепер прикрашають обкладинки журналів. За нею відразу закріпляється амплуа красуні з непростою долею і прізвисько «грузинська Віра Холодна». Від цього амплуа, щоправда, Вачнадзе відразу намагається відійти. Раз по раз вона обирає куди більш складніші та драматичніші історії та персонажів. Серед її найбільш знакових ролей в німому кіно – головні ролі у таких фільмах як «Гюллі» (1927, реж. Лєв Пуш, Ніколай Шенгелая), «Амок» (1927, реж. Константін Марджанов), «Овід» (1928, реж. Константін Марджанов).

В 1930 році Вачнадзе опиняється в Україні. Спочатку вона грає в фільмі «Залізна бригада», який студія «Востоккино» фільмує в Ялті. А потім, вже на запрошення «Українфільму», що прийшов на зміну розформованому ВУФКУ, отримує головну роль у стрічці Григорія Гричера-Чериковера «Квартали передмістя» (1930). Тут вона грає єврейську дівчину Дору, яка змушена відстоювати свою любов до хлопця-комсомольця (актор театру Лесі Українки Ростислав Орлов).  

З приходом звуку кар’єра Вачнадзе дещо йде на спад, хоча вона продовжує зніматися та постійно працює над своєю дикцією. Найкращими ролями в цей період для акторки стають ролі у фільмах «Останній маскарад» (1934, реж. Міхаіл Чіаурелі), «Арсен» (1937, реж. Міхаіл Чіаурелі), «Золотиста долина» (1937, реж. Ніколай Шенгелая, Діоміде Антадзе).

В цей час Вачнадзе все ще має багато прихильників, серед яких подейкують був й Лаврєнтій Бєрія, який безуспішно добивався прихильності акторки. А згодом Сергій Параджанов присвятить їй серію головних уборів.

Також Вачнадзе дуже цікавиться документальним кіно. В перервах між акторською роботою вона працює асистенткою режисера, в тому числі й у легендарної Есфір Шуб. На стрічці Шуб «Комсомол – шеф електрифікації / КШЕ» (1932) вона також освоює професію монтажера.

Загинула Нато Вачнадзе в авіаційній катастрофі, яка досі оповита чисельними міфами та здогадками. На той момент їй було 49 років.