Мар’ян Крушельницький

Мар’ян Крушельницький – український театральний і кіноактор, режисер, педагог, учасник мистецького об’єднання «Березіль», учень і послідовник Леся Курбаса. Народився на Галичині в Бучацькому районі Тернопільської області. Закінчив Тернопільську українську гімназію.

Театральну діяльність розпочав у 1915 році у складі трупи «Тернопільські Театральні Вечори», організатором і першим керівником якого був Лесь Курбас до березня 1916 року. Там починали працювати і деякі інші актори майбутнього «Березолю», зокрема Амвросій Бучма. У 1917 році працює у пересувному Новому львівському театрі, який мандрує не лише Галичиною, але приїжджає зокрема і до Вінниці. Тут у 1919–1920 роках актор вступає до Театру ім. Франка. У 1921–1923 році працює у Львівському українському театрі товариства «Руська Бесіда», де виконав кілька десятків ролей і поставив три п’єси в якості режисера. У 1923 році театр «Руської бесіди» ліквідують, як згодом і решту українських закладів культури Галичини.

Крушельницький переїжджає до Праги, де вступає до Празького університету на філософський факультет. У 1924 році повертається до України і вступає до мистецького об’єднання «Березіль», працює актором. У 1928 пробує свої сили також у ролі режисера – на сцені харківського театру «Веселий Пролетар» робить постановку «Квадратура кола». У цьому ж 1928 році виконує одну зі своїх найгучніших ролей – Малахія Стаканчика в п’єсі Миколи Куліша «Народний Малахій». У «Березолі» режисує комедію «За двома зайцями».

У 1926 році Крушельницького запрошують на Одеську кіностудію ВУФКУ на головну роль перукаря Жана Ковбасюка у комедійному короткометражному фільмі Олександра Довженка «Ягідка кохання». Це мав бути цикл фільмів про невдаху-перукаря, побудованих на трюках і ситуативному гуморі, подібно до фільмів надзвичайно популярного в той час Чарлі Чапліна. Але інші частини («Капка в армії», «Капка на заводі» і т.п) так і не зняли.

Надовго в кінематографі актор не затримується. У 1933 році виходить ще два фільми за участі Крушельницького – «Приємного апетиту» (реж. Ханаан Шмаїн) і «Коліївщина» (реж. Іван Кавалерідзе).  У цьому ж 1933 році Крушельницький стає керівником театру «Березіль», коли Курбаса усувають з посади, а потім і заарештовують. У 1935 році театр отримує назву Харківський драматичний театр ім. Т.Г. Шевченка.

Багатьом учасникам «Березолю» не вдасться пережити сталінські репресії, інші навпаки отримають визнання і партійну підтримку.

Крушельницького нагороджують двома орденами Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора, медалями, він двічі стає лауреатом Сталінської премії (1947, 1948).

У 1952 переїжджає до Києва. Працює актором і головним режисером Київського академічного драматичного театру імені Івана Франка і паралельно викладає у Київському інституті театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого режисуру й акторську майстерність.

У цей час грає кілька ролей у фільмах Київської кіностудії – «Мартин Боруля» (реж. Гнат Юра, Лесь Швачко), «Суєта» (1956, реж. Марія Афанасьєва), «Кривавий світанок» (1957, реж. Лесь Швачко).

Помер у квітні 1963 року в Києві.