Дмитро Бузько

Дмитро Бузько – близький до футуристів поет і прозаїк, один з найбільш яскравих українських кінотеоретиків 1920-х, сценарист, громадський діяч.

Народився на Херсонщині у родині священика. Після закінчення Одеської духовної семінарії стає членом учнівського революційного гуртка та вступає до партії соціалістів-революціонерів. Напередодні Першої світової війни, Бузько тікаючи з каторги через Швейцарію, Бельгію, Велику Британію, Італію, Швецію осів у Данії, де вчився в Королівському сільськогосподарському університеті.

У 1918 році, під час Української революції, Бузько – перекладач при міністерстві закордонних справ уряду Скоропадського, прес-аташе дипломатичної місії УНР у Данії. 

Попрацювавши на початку 1920-х в Одеській ЧК, він увірвався в літературне й культурне життя з автобіографічним детективом про шпигунську місію та ліквідацію загонів отамана Заболотного «Лісовий звір» (1923). І повість, і її однойменна екранізація мали неабиякий успіх у масової аудиторії. Бузько кілька років писав сценарії на Одеській кінофабриці, зокрема до фільмів Курбаса («Макдональд», 1924) і «Сон Товстопузенка», 1924) і до першого байопіка про Шевченка («Тарас Шевченко», 1926), що став найдорожчим українським фільмом 1920-х років.

Понад те, Бузько, член літературного об’єднання українських футуристів «Нова генерація» (1927–1931) стає одним із найбільш яскравих українських кінокритиків. 1924 року друком виходить «Мистецтво екрана» – розлога стаття на кілька частин, писана у формі «листів» для газети «Література, наука, мистецтво», додатку до урядових «Вістей ВУЦВК», а вже через чотири роки Державне видавництво України випустило у світ книжку Бузька «Кіно й кінофабрика», що стала чи не першою фіксацією україномовного словничка для міркування та писання про кіно.

У 1937 році за саме лише припущення, що Сталін може помилятися(«коли наш великий мудрий Сталін помилиться, ми – демократія – скажемо: ти помилився»), Бузька виставляють зі Спілки радянських письменників України, заарештовують та розстрілюють.