Вадим Меллер

Вадим Меллер — художник-авангардист, класик театрального сценічного дизайну, архітектор. Відомий, зокрема, співпрацею з Лесем Курбасом у «Березолі», брав участь у художньому оформленні декількох кінострічок виробництва ВУФКУ.

Народився 14 (26) квітня 1884 року у Санкт-Петербурзі у заможній аристократичній родині зі шведським, італійським, грецьким корінням. До Києва потрапляє у 1903 році, у 1905-1908 рр. вчиться у Київському художньому училищі. Подальшу художню освіту молодий митець здобуває в Мюнхені. 1917 року повертається у Київ — на той час у молодого митця, що надихнувся естетикою революційної доби, вже були за плечима знайомства із Францем Рубо, Паулем Клеє, Васілієм Кандінським.

У 1922 році починається співпраця Вадима Меллера з Лесем Курбасом і трупою «Березолю»; Меллер мешкає у квартирі 56 у славнозвісному харківському будинку «Слово». Поруч із митцем у театрі працює його дружина, художниця-супрематистка Ніна Генке. У 1924 році на Першій одеській фабриці ВУФКУ Курбас ставить «Макдональда» — сатиру на «ворога СРСР», англійського політика-лейбориста Джеймса Рамсея Макдональда. До «Макдональда» Меллер створює художні макети міських краєвидів «буржуазних столиць» Лондона і Парижа, на тлі яких розгортаються сюжетні події. Фільм вважається втраченим, і те ж, на жаль, стосується двох наступних короткометражних стрічок Курбаса-Меллера, що так само увійшли до кіножурналу ВУФКУ «Маховик», — «Арсенальці» та «Вендета» («Око за око»; обидва — 1925). Стиль Меллера тих часів характеризують як «експресивний конструктивізм», «функціоналізм», «(пост)-футуризм».

Найбільш плідний, «експериментальний» період у творчому шляху митця закінчився з початком 1930-х і збігся з посиленням тиску на радикальні мистецькі течії з боку влади. Період 1930-1934 рр. вважають для митця перехідним, решта творчого доробку — до 1959 року — відрізняється виразним ухилом у бік реалізму і класицизму. У 1948 році Меллер обіймає посаду головного художника Київського театру музичної комедії, у 1953-1959 рр. він — головний художник Київського театру імені Франка. Паралельно займався станковим живописом (значну частину його попереднього доробку було знищено в часи війни), книжковою графікою. Класик українського театрального мистецтва пішов з життя 4 травня 1962 року, похований на Байковому цвинтарі.