В’ячеслав Левандовський

В’ячеслав Левандовський – український художник-мультиплікатор, сценарист, режисер, ілюстратор-графік, засновник української анімації.

Народився в Києві в родині почесного громадянина Києва, директора Третьої київської гімназії.

У 1917 році вступив до Київського університету на хімічний відділ фізико-математичного факультету, але не закінчив його. З 1918 навчався у Київській театральній академії, у 1920-1922 – в Українській державній академії мистецтв у майстерні Георгія Нарбута, яка після смерті художника від тифу у 1920 році була перетворена майстерню монументального живопису, очолювану професором Левом Крамаренком. 

Паралельно з 1920 року працював художником-декоратором у київських театрах, ілюстрував книги для дітей. У цей період виконав кілька живописних робіт у близькому до супрематизму стилі — «Простір» і «Час». У 1920-му році працював над версткою альманаху «Гроно». Як графік був близький до традиції Нарбута. У 1921—1923 в часи голоду у Києві переїхав з іншими студентами до художньо-керамічного технікуму в селі Межигір’я.

У 1925 році прийшов працювати художником на ВУФКУ. У 1926 році на Одеській кіностудії ВУФКУ відкрив мультиплікаційну майстерню. Працював у техніці плоскої шарнірної маріонетки, застосовував метод так званого «еклеру», коли спочатку акторів знімають на плівку, а потім з цими кадрами аніматор співставляє фази руху. Для зйомок Левандовський сам змайстував кіноапарат, у якому всі частини, крім оптики, були зроблені з дерева, сам виготовляв маріонетки і верстати для зйомки.

У 1927 році за власним сценарієм зняв перший український анімаційний фільм «Казка про солом’яного бичка». Цього ж року разом із оператором Євгеном Макаровим, художниками Володимиром Дев’ятніним, Дубинським, Туровським випустив документальний анімаційний фільм із хронікальними вставками «Десять». Присвячений десятій річниці жовтневої революції, фільм був одним із найбільш масштабних проектів художника – понад 1000 метрів плівки. 

Також у 1927 році закінчив анімаційний фільм «Українізація» на актуальну тему впровадження української мови в офіційних установах. У цій роботі, за відгуками в пресі, він звертався до авангардних експериментів із формою, як тоді казали, «абстрактного побудування». Фільм заборонили – його «національне спрямування» визнали шкідливим з початком згортання політики українізації. У 1928 році Левандовський повернувся до Києва, де екранізував ще одну народну казку за сценарієм Туровського – «Казка про білку-хазяєчку та мишу-лиходієчку», яку теж заборонили через те, що помітили в іній «ряд тенденцій куркульської ідеології». 

У 1928 році починає працювати над анімаційним фільмом «Тук-Тук і його приятель Жук», а з 1930 по 1932 рік працює над його продовженням «Тук-Тук на полюванні». Обидва мультфільми йому не вдається закінчити через брак ресурсів, а також тиск за «буржуазно-націоналістичні» тенденції, передусім в «Українізації», і завантаженість роботою над анімаційними вставками для науково-технічних фільмів. «Тук-Тук і його приятель Жук» закінчать у 1935 році учні художника – Євген Горбач і Семен Гуєцький, асистентом на цій роботі працюватиме також Іполит Лазарчук, який стане вчителем багатьох українських аніматорів 1950-60-х років. 

У 1936 році художник через тиск керівництва кіностудії і щоб уникнути репресій, які розпочалися в УСРР, слідом за Курбасом і Довженком вимушено емігрує до Москви. Влаштовується працювати на кіностудію «Мосфільм» у майстерню художника Алєксандра Птушко як аніматор і режисер лялькового кіно. Тут працює в техніці об’ємної мультиплікації, зокрема створює мультфільми за мотивами вистав лялькового театру Сєрґєя Образцова. Наприклад, у 1941 році разом із Ґеорґієм Елізаровим поставив анімаційно-ігровий фільм «У ляльковій країні». Активно знімає до 1959 року.

Помер у 1962 році в Москві.