Іван Мар’яненко

Український театральний та кіноактор, режисер, викладач.

Народився на хуторі поруч з селом Мар’янівка в Херсонській губернії (нині – Бобринецький район на Кіровоградщині) в сім’ї селянки Євдокії Горбулг та коваля Олександр Петлішенко – молодшого зведеного брата відомого режисера й драматурга Марка Кропивницького. У 1895 році закінчує повітове училище в Круп’янську.

Разом з братом Марком приєднується до «театру корифеїв», очолюваного його дядьком. Бере псевдонім на честь свого рідного села. З 1989 року працює помічником режисера, згодом – актором в Києві в приміщенні театру Бергоньє, де працює до 1898 року. Багато гастролює з театром, виступає у Москві, Петербурзі та інших містах.

В наступні роки веде дуже активну сценічну діяльність змінює велику кількість театрів. Так, у 1899-1906 працює в трупі Онисима Суслова, у 1903-1904 – в трупі Федора Волика. Починаючи з 1907 року багато років з перервами також викладає акторську майстерність в Київській музично-драматичній школі ім. Миколи Лисенка.

У 1906-1914 роках приєднується до трупи Миколи Садовського у першому стаціонарному професійному українському театрі. Грає провідні ролі, ставить кілька вистав як режисер, зокрема «Осінь» за Олександром Олесем. Наполягає на включенні в репертуар п’єс Володимира Винниченка «Брехня», «Молода кров», «Натусь». Проте з рядом акторок та акторів йде на конфлікт з Садовським та виходить з трупи з наміром створити власний театр (цьому наміру стає на заваді війна). Після чого в головних ролях Мар’яненка змінить молодий Лесь Курбас.

Уникаючи мобілізації на фронти Світової війни поступає паспортистом на цукровий завод, що працює на оборону, що дозволяє йому ввечері займатися театром. 1914-1915 роках подекуди грає у Другому Київському міському російському театрі саратовського антрепренера фон Мевеса. В 1915-1916 роках очолює Товариство українських акторів, куди входять зокрема Марія Заньковецька та Панас Саксаганський.

В часи революції в 1918 стає актором Державного драматичного театру Української Народної Республіки, зі зміною влади перейменованого в Перший театр Української Радянської Республіки ім. Тараса Шевченка, а також комісаром та членом керівництва театрами Києва.

В 1923 році в поважному віці приєднується до мистецького об’єднання «Березіль» Леся Курбаса, що з 1926 року працює у Харкові.

Як і багато інших театральних акторів в 1920-х не оминає увагою кіно. Його провідником в світ кіно стає скульптор та режисер Іван Кавалерідзе, а першою роллю на фабриках ВУФКУ стає Гонта в експериментальній стрічці «Злива» (1929). Згодом знімається в стрічці колишнього театрала Бориса Тягно «Фата Моргана» (1931). Та знову грає Гонту в Кавалерідзе у «Коліївщині» (1933) та генерала Ладанського в «Прометеї» (1936).

В 1935-1958 працює у штаті Харківського українського драматичного театру ім. Тараса Шевченка. В 1944-1961 роках також працює у Харківському музично-драматичному інституті.

За понад ніж 60 років сценічної діяльності лишає по собі понад 300 ролей за драматичними творами Тараса Шевченка, Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Лесі Українки, Генріха Ібсена. Серед його пам’ятних ролей на сцені – Богдан, Тиміш, Сулима, Кисіль та Богун («Богдан Хмельницький» Михайла Старицького), Потап, Гриць і Хома («Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» Михайла Старицького), Панас («Наймичка» Івана Карпенка-Карого), Опанас та Олекса («Бурлака» Івана Карпенка-Карого), Націєвський та Омелько («Мартин Боруля» Івана Карпенка-Карого) Денис, Тарас і Староста («Бондарівна» Івана Карпенка-Карого) Дон Жуан («Камінний господар» Лесі Українки), Гонта («Гайдамаки» за Тарасом Шевченком)та багато інших.

В 1947 році за роль у постановці «Ярослав Мудрий» за Іваном Кочергою стає лауреатом Сталінської премії.

На схилі віку часто береться за перо та готує книги «Минуле українського театру» (1953), «Сцена, актори, ролі» (1964). Помирає в Харкові 4 листопада 1964 року.