Мухсін Ертуґрул

Турецький кіно- і театральний режисер, актор, сценарист, продюсер. Народився в 1892 році в Стамбулі. Навчався акторській діяльності в приватній школі Tefeyyüz в Стамбулі. У 1909 році вперше виступив у театрі в другорядній ролі у виставі про Шерлока Холмса. Потім грав у постановках «Отелло» і «Гамлет». Разом із друзями-акторами створює невеликий театр, де працює уже також і в ролі режисера. Відкриває кінотеатр у Стамбулі. В 1910 році їде вчитися до Парижа, прагне вступити до консерваторії, але це йому не вдається, тому вчиться і обертається в театральному і кіносередовищі. Повертається до Стамбула напередодні Першої світової війни, працює у театрі Darülbedayi. 

У 1916 році їде до Німеччини, де в 1920 році засновує студію «Стамбулфільм». У Берліні знімає кілька фільмів. Найбільш помітними стали «Фестиваль чорного тюльпана» (1920) і «Прославителі диявола» (1920), обидва разом із німецькою режисеркою Марі Луіз Дрооп. До участі у фільмі він запрошує німецьких акторів, які потім стануть відомими зірками німецького, а дехто – і голлівудського кіно, зокрема у нього грають Бела Лугоші, Карл де Вогт. У Берліні Ертугрул працює разом із Максом Рейнхардтом у театрі Volksbühne, знайомиться з Фрідріхом Мурнау і Гансом Альберсом. 

 У 1922 році знову повертається до Стамбула, де стає головним режисером на новоствореній першій турецькій кіностудії «Кемальфільм». Протягом 1922–1953 років він зняв кілька десятків турецьких фільмів і два фільми під час його роботи на ВУФКУ в радянській Україні (1926–1927). Вважається засновником турецької мелодрами завдяки своєму фільму «Любовна трагедія в Стамбулі» (1922), автором першого фільму на національну тематику – «Вогняна сорочка» (1923). Цей фільм також відомий тим, що в ньому вперше з’являється на екрані мусульманська жінка. Він зняв і перший звуковий турецький фільм «На вулицях Стамбула» (1931). Ертугрул – перший турецький режисер, який отримав нагороду на престижному європейському фестивалі. У 1934 році його фільм «Продавець нуту» отримав почесну відзнаку на другому Венеційському кінофестивалі. А в 1932 році його нагородили медаллю Ґьоте за поширення німецької культури за кордоном. Згодом він зняв перший кольоровий турецький фільм – «Килимниця» (1953). 

На роботу в ВУФКУ потрапляє після свого візиту до Москви та знайомства з Григорієм Гричером-Чериковером. Під час роботи в Україні режисер також не йде протореними шляхами, натомість знімає перший і на сьогодні поки що єдиний український пеплум «Спартак» (1926). Для зйомок у цьому фільмі задіюють близько трьох тисяч людей для масовки – одесити масово голять бороди і одягають тоги. Одеська кіностудія, вщент заповнена реквізитом, створеним за ескізами німецького художника Гайнріха Байзенгерца, на кілька місяців перетворюється на стародавній Рим. Фільм розкритикувала як преса, так і культурна спільнота, іронічний коментар про фільм написали зокрема Ільф і Петров. Преса звинувачує фільм у фальшивості, мелодраматичності і наслідуванні оперних прийомів, що в той час описувалося у в’їдливих термінах «вамука» і «клюква». Попри це фільм поклав початок героїзації постаті Спартака і радянській культурі. Ще більш мелодраматичною стала його наступна стрічка, знята в Одесі – «Тамілла» або «Тричі продана» (1927).

Після роботи на ВУФКУ режисер повернувся до Туреччини, де працював в театрі і кіно, очолював Державний оперний театр, викладав театральну критику в Стамбульському Інституті журналістики. Ертугрул Мухсін-Бей і зараз – один із найбільш відомих діячів кіно і театру Туреччини, який вважається засновником турецького кінематографу.